Вільшана футбольна

Ч.4 Перші перемоги

Попередні частини:

Частина 3 Як гартувалася сталь...

Частина 2 Період становлення

Частина 1 Стара фотографія

 

Шановні односельчани. Для тих хто цікавиться історією рідного селища, хто шанує спортивні традиції, кому гріють душу спогади про минулі дні «славної молодості», надаємо Вашій увазі третю частину нашої історії Вільшанського футболу.

Отже, після першого медального «бронзового» сезону 1972 року, в команді колгоспу «Правда» відбулися деякі зміни. По-перше, повернулися до рідного селища хлопці після служби в лавах Радянської Армії, які грали за команду ще школярами. Але, це вже були не просто «школярі», а міцні змужнілі чоловіки, яких так просто не «візьмеш». По-друге, до команди прийшло декілька нових гравців: Нестеренко Сергій, Метик Дмитро, Лисак Андрій, що дало змогу влити у гру «свіжу кров». Продовжувалися тренування під проводом тренера команди Петра Павловича Погорілого. І гравці все більше й більше вдосконалювалися і технічно, і фізично, і тактично. І ,ось, 9 Травня 1973 року сталася знакова подія в історії Вільшанського футболу. Команда Вільшани здобула перший трофей у своїй історії – Кубок району «Золотий Колос». Фінальна гра відбулася у м. Городище на стадіоні «Цукровик». У безкомпромісній чоловічій боротьбі зійшлися на ті часи вже одвічні непримиримі суперники : команда к-пу «Правда» та команда к-пу ім. Шевченка. І наші хлопці на радість своїм вболівальникам здобули у цьому матчі перемогу. Вашій увазі Почесна грамота, що вручалася переможцям, яка збереглася з тих часів. Якимось дивом ця реліквія збереглася ще з тих часів. І це не просто клаптик паперу, а свідчення перших перемог Вільшанського футболу, здобуте ціною багатогодинних тренувань та досвідом попередніх років.

 

Але на цьому перемоги у 1973 році не закінчилися, і восени вперше в своїй історій Вільшанці здобули звання чемпіонів Городищенського району. Золотий дубль!!! Вашій увазі, шановні читачі, фото тієї «золотої команди» 1973 року, яка поклала початок в славній історії здобуття трофеїв та зуміла перервати «гегемонію» городищенських, можна сказати «столичних» команд. Ось фото, тієї першої, «золотої команди», яка відкрила рахунок славних здобутих перемог Вільшанського футболу.

 

Верхній ряд зліва направо: Колос Анатолій Іванович, Нестеренко Сергій Іванович,

Лисенко Анатолій, Чабан Микола Тихонович, Пучковський Станіслав Васильович, Лисак Андрій, Метик Дмитро Миколайович; нижній ряд зліва-направо Черничко Анатолій Іванович, Погорілий Петро Павлович, Ільченко Леонід Іванович, Іваненко Олександр

Кращим бомбардиром тієї «золотої команди» знову став Ільченко Леонід Іванович. Слід відмітити, що за весь період своєї футбольної кар´єри Ільченко Л.І. лише пару сезонів поступався цим почесним званням. Так, це той самий Леонід Іванович, якого всі ми дуже добре знаємо тепер, як зоотехніка ТОВ «Вільшанка». Ми думаємо що для багатьох представників молодших поколінь ця інформація буде в новину. А в свою бутність футболіста, Леонід Іванович славився видатними фізичними даними: міцною статурою, швидкістю та сильним ударом. Взагалі, в своєму роді це був унікальний гравець. Цього різкого та напористого нападника боялися захисники всього району, а в подальшому й області. Багато разів він тероризував захисників команд суперників своїми швидкими проривами та наводив жах на воротарів своїми потужними ударами, від яких сітка готова була тріснути навпіл. А ще Леонід Іванович вирізнявся своїм непоступливим спортивним характером та зарядженістю на боротьбу. У ті часи ще мало відомим було таке поняття як «тафгай». Та й ,взагалі, це поняття прийшло до нас набагато пізніше із північноамериканського хокею. «Тафгай» в перекладі буквально означає «крутий хлопець». Основна мета гравця, який заслуговує на це далеке «американське» звання, захистити найкращих гравців та голкіпера своєї команди від силових прийомів і жорсткої гри суперників або таких самих «тафгаїв» команд суперників. Леонід Іванович дещо не відповідав подібним критеріям, оскільки сам був основним гравцем-бомбардиром тієї команди, але «тафгаєм» його можна назвати із повною впевненістю. Тому що гравці всіх команд, проти яких доводилося грати Вільшанцям знали, - цих хлопців краще не чіпати. І не лише фізично, не ризикували образити навіть «поганими словами». І мало хто ризикував сказати «криве слово» чи то проти вільшанських гравців, чи то проти Вільшани, як села. Особливо коли на полі перебував Ільченко Л.І. Й не було суттєво де проходила гра - вдома чи на виїзді. Чіпати когось зі гравців команди Вільшани було зась. А в протилежному випадку відповідь ніколи не могла забаритися і суперники миттєво отримували у ... відповідь. Ну а коли підключалася і решта команди на чолі із Петром Павловичем, навіть найбільші футбольні галявини району ставали замалими і суперникам доводилося розбігатися по всьому селу. Нам довелося почути декілька цікавих розповідей з цього приводу, але розповідати їх на загал не ризикнемо. Ось такі от у нас були бійці.

У слідуючому сезоні команду знову поповнили молоді перспективні, а головне місцеві, гравці: Кравець Василь, Ткач Олександр, Краснов Володимир, Завалій Олександр Григорович, Чабан Сергій Тихонович, Кривошея Роман Дмитрович, Маніло Володимир. Нинішньому «Колосу» про таку спадкоємність поколінь та відношення до власних вихованців доводиться лише мріяти. А повели за собою цю молоду команду гравці, які здавалося ще нещодавно були школярами: Ільченко Л.І., Чабан М.Т., Пучковський С.В.та незмінний тренер та капітан Погорілий П.П. Цей сезон 1975 року знову ознаменувався виграшем командою колгоспу «Правда» Кубку Городищенського району з футболу «Золотий Колос». Фінальна гра проходила на стадіоні «Цукровик» у м. Городище. Суперником Вільшанців знову була команда колгоспу ім. Т.Г. Шевченка м. Городище, в ті роки один з лідерів районного футболу. Гра закінчилася з рахунком 2:0 на користь наших хлопців, які вдруге в своїй історії здобули Кубок району. Вашій увазі фото цієї команди, зробленої на стадіоні «Цукровик» після цього пам´ятного фіналу.

На фото зліва-направо: Іваненко Вячеслав Володимирович( інструктор по спорту), Ільченко Л.І., Метик Олександр Миколайович, Іваненко О.М., Кравець Василь Михайлович, Ткач Олександр Іванович, Чабан М.Т., Лисенко Анатолій Іванович (з Кубком), Краснов Володимир, Метик Дмитро Іванович, Пучковський С.В., Чабан Сергій Тихонович, Завалій Олександр Григорович.

 

Обидва голи в тій зустрічі забив нападник нашої команди Метик Дмитро, якому в той рік вдалося відбрати «лаври» кращого снайпера у Ільченка Л.І. Цей славетний нападник нашої команди був дещо іншого плану ніж Леонід Іванович. У ті роки гриміла слава зіркового німецького нападаючого мюнхенської «Баварії» Герда Мюллера. Але сам Герд, на жаль, не знав що десь за «залізною завісою», в Україні, в славному футбольному селищі Вільшана, існує його ледве не точна копія. А який би міг бути дует нападників... За словами очевидців гра Дмитра Миколайовича дуже нагадувала стиль славетного німецького нападаючого. Невиразний, корявий, зате ефективний. Інколи, здавалося що цього нападаючого взагалі не було помітно на футбольному полі. Але, раптом він виникав нізвідки, в потрібному місці, в потрібний час, і чи то ногою, чи то головою, чи коліном, та будь-якою частиною тіла забивав круглого в ворота. Саме так і було забито ці два голи у ворота городищан. Досі можна почути розповіді, як хлопці поверталися після цієї фінальної гри додому. На вантажному автомобілі ГАЗ-52, в бортовому кузові, на якому стояла невелика будка та дерев´яні лави. З Кубком в руках. І по традиції, на ходу, в тому ж самому кузові пили з Кубка. Що? – З шампанським тоді була проблема... А хлопці тоді були здорові. Інструктором по спорту у ті роки був Іваненко Вячеслав Володимирович. Восени команді Вільшани вдалося до Кубку покласти золоті медалі чемпіонів Городищенського району. При чому чемпіонство було здобуте з величезною перевагою. Знову «золотий дубль».

Сезон 1975 року увійшов в історію ще по одній причині. У цьому році команда колгоспу «Правда» вперше взяла участь в чемпіонаті Черкаської області серед сільських команд товариства «Колос». І не дивлячись на те, що це був дебютний сезон, нашим хлопцям з першого разу вдалося вийти у фінальну частину. А проходила «фінальна пулька» в м. Монастирище , де у півфіналі Вільшанці поступилися команді с. Цибулів. Нестача досвіду участі в подібних турнірах, на жаль, далася взнаки, і в матчі за 3-тє місце – наші хлопці знову програли, цього разу команді с. Руська Поляна.. Але цей турнір, як і весь сезон 1975 року, безсумнівно слід занести до активу нашої молодої команди. Незважаючи на те, що команда не змогла потрапити до трійки призерів чемпіонату області, все одно це був перший подібний успіх на шляху до майбутніх перемог. Погляньте на ще одну фотографію команди з далекого 1975 року після участі в чемпіонаті області.

 

 

На фото верхній ряд зліва направо: Погорілий Петро Павлович, Краснов Володимир,

Пустовіт Михайло Олексійович, Лисенко Анатолій Іванович, Ткач Олександр, Маніло Володимир, Чабан Сергій Тихонович, Пучковський Станіслав Васильович; нижній ряд, зліва-направо: Кривошея Роман Дмитрович, Іваненко Олександр, Кравець Василь, Кравець Микола Григорович, Метик Дмитро

 

Після «золотого сезону» 1975 року стало зрозуміло що молода вільшанська команда вже переросла рівень чемпіонату району. І було прийнято стратегічне рішення зосередитися на участі команди в чемпіонаті Черкаської області серед сільських команд по товариству «Колос». Амбітні плани молодих та цілеспрямованих гравців команди Вільшани не могли бути зреалізовані в межах чемпіонату району. Їм хотілося набагато більше. І 1976 рік став першим, коли команда відмовилася від участі в чемпіонаті Городищенського району та зосередилася на виступах лише в заліку обласних турнірів. І вболівальники смт. Вільшана, яких з кожним роком почало приходити на стадіон все більше і більше, вже могли насолоджуватися футболом значно вищого рівня ніж дотепер. Вашій увазі, шановні читачі, фотографія зроблена у 1976 році на нашому селищному стадіоні, на якій гравці улюбленої команди сфотографувалися разом зі своїми вболівальниками. Своєрідне «селфі» з привітом з 1976 року, на якому Ви можете побачити багато знайомих облич, а дехто і взагалі себе впізнати.

 

На фото зліва-направо: Олійник В.В., Лисак А., Горьовий С., Ільченко О.І., Чабан С.Т., Пучковський С.В., Ткач О.І., Завалій О.Г., Метик О.В., Максименко М.М., Чабан М.Т., Адомський А.В., внизу сидить Іваненко О.М.

 

Це фото зроблене на фасаді ще старої дерев´яної роздягальні футбольної команди після закінчення одного з матчів на першість Черкаської області між командами смт. Вільшана та командою с. В. Яблунівка Смілянського району, який закінчився з бойовою нічиєю 2:2. Свій , по суті, дебютний сезон в обласному футболі наші хлопці закінчили в середині турнірної таблиці, що для молодої амбітної команди було беззаперечним успіхом. У тому сезоні сталася ще одна знакова подія. Петро Павлович Погорілий мудро вирішив дати дорогу молодим та поступитися званням капітана команди комусь з молодших товаришів. І хлопці вирішили обрати капітаном найбільш віддану футболу та команді людину. Таким виявився Станіслав Васильович Пучковський, який на добрий десяток років став беззмінним капітаном цієї команди та найбільш відданою Вільшанському спорту людиною, ставши гідним продовжувачем славетних традицій в когорті своїх попередників. На цьому фото Ви можете побачити цей урочистий момент, коли під час одного з матчів легенда нашого футболу, людина що стояла біля його витоків, Петро Павлович Погорілий (світла йому пам´ять) передає капітанську пов´язку своєм гідному наступникові Станіславу Васильовичу Пучковському, який в подальшому з честю проніс це високе звання і без якого взагалі неможливо уявити Вільшанський футбол.

 

Фото зроблено у серпні 1976 року після матчу

із командою к-пу ім. Шевченка

Також на цій фотографії Ви, шановні вболівальники, можете побачити ще одну, знакову для Вільшанського футболу особистість, Василя Андрійовича Чернявського, незабутнього «Каца»( нехай вибачать рідні і світла йому пам´ять). У дев´яності та двохтисячні роки завдяки ЗМІ вся футбольна Україна дізналася хто такий Парамон. Для тих хто не в курсі , це найвідданішаний вболівальник київського «Динамо». Своєрідний символ тієї великої команди. Саме такою людиною по значенню та масштабу для Вільшанського футболу був Василь Андрійович Чернявський. Українські «ультрас», бразильська «торсида», іспанська «інчада» - назви всіх цих угрупувань футбольних уболівальників вже давно відомі по всьому світі. Люди, які до них входять вирізняються своєю винятковою активністю та відданістю своїм улюбленим командам. Але всім їм було дуже далеко до «мистецтва вболівання» та відданості рідній команді Чернявського В.А. Це була людина, яка сама не один рік з успіхом грала за улюблену команду. Василь Андрійович не пропускав жодного матчу як дома, так і на виїзді. А домашні матчі рідної команди, завдяки йому перетворювалися на своєрідне вболівальницьке шоу. Місцем розташування «фанатського сектора» як і нині, були лавочки, які знаходилися від берега. І як же можна забути ті кульбіти та сальто, які починав виконувати Василь Григорович ( а комплекція в нього була не зовсім гімнастична) після чергового голу, забитого улюбленою командою. Чи кидання картуза об землю після чергового промаху або суддівського свавілля. Ця людина одна могла завести і команду, і весь стадіон. Тому що була безмежно віддана улюбленій команді.

У сезоні 1977 року команда смт. Вільшана вирішила не відступати від обраного курсу і продовжувати виступи в чемпіонаті області, і далі випробовуючи свої сили та самостверджуватися з більш сильними суперниками. Команда, не змінюючи власним традиціям, знову поповнилася молодими перспективними, і головне місцевими гравцями. Так до складу були залучені воротар Пискун Андрій Васильович, Гончарук Віталій Григорович та зовсім молодий Кравець Олександр. Ну а лідерами тієї команди продовжували залишатися Пучковський С.В., Ільченко Л.І., Кривошея Р.Д., брати Чабани М.Т. та С.Т. Та незмінний тренер, і за суміцництвом, якби зараз сказали, Президент клубу Погорілий Петро Павлович. Вашій увазі фото, зроблене на початку того сезону після одного з матчів на першість області

 

На знімку верхній ряд зліва-направо: Погорілий П.П., Пучковський С.В., Нестеренко С.І., Чабан М.Т., Лисенко А.І., Іваненко О.М., Мороз М.В.;

нижній ряд зліва-направо: Кравець О.Г., Олійник В.В., Метик О.І., Пискун А.В., Чабан С.Т.

 

 

В цьому складі команді смт. Вільшани вдається вийти у фінальну частину Чемпіонату області серед сільських команд, зайнявши 2-ге місце у своїй підгрупі. Фінальний турнір проводився у м. Корсунь- Шевченківський. І нашим хлопцям вдається зайняти четверте місце серед восьми команд, що теж було неабияким успіхом для нашої молодої команди. Слід відмітити що цього разу було прийнято рішення залучити до складу команди і двох гравців із сусіднього с. Вербівка, яка надалі стала своєрідною «кузнею кадрів» для команди Вільшани. Атож, на фінальну частину до нашої команди долучилися брати Підгрушні, які були незамінними захисниками, так як вирізнялися швидкістю та фізичною витривалістю. Так, за словами очевидців, на фінальну частину у м. Корсунь-Шевченківський брати діставалися велосипедом. А це між іншим добрих 40 кілометрів. Одним удвох. Часи тоді були ще скрутні, і селянські сім´ї не могли похвалитися нинішніми достатками, та й товар то був доволі дефіцитний. А тому, зазвичай, усі сім´ї, а були вони тоді за нинішніми мірками багатодітними, могли собі дозволити мати лише по одній веломашині. Відтак, брати добиралися на одному. Ні, не так як Ви, напевне, подумали. Спочатку один з них їхав на двоколісному транспорті, а інший – біг поряд. Потім робили «піт-стоп», мінялися місцями, і вперед. І так досамого славного м. Корсунь. По прибуттю переодягалися і весь матч «горали» брівку. Ось такі от були «кадри». Ви можете собі уявити щоб хтось із нинішнього покоління гравців був здатний на такий подвиг? Ми думаємо, що не кожен із них навіть на громадському транспорті погодився б їхати. В ті часи таке було можливо. І головною причиною такого ентузіазму була не відмінна спортивна форма та видатні фізичні дані, хоч й цього цим хлопцям було не позичати. А бажання грати, виправдати надану довіру, та любов до футболу. Ознайомтеся ще з одним знімком команди Вільшани, учасника першості Черкаської області з футболу

 

Верхній ряд зліва-направо: Лисенко А.І., Чабан М.Т., Кривошея Р.Д., Чабан С.Т., Метик Д.І., Пучковський С.В., Гончарук В.Г.;

нижній ряд зліва-направо: Метик О.М., Іваненко О.М., Ільченко О.І., Нестеренко С.І.

 

Серед людей які прийшли в команду в 1977 року ви можете помітити і доволі знайомі обличчя. Це і Гончарук Віталій Григорович, в ті часи молодий лікар, який прийшов на роботу до Вільшанської дільничої лікарні. Коли в селі з´являлася нова особа чоловічої статі, то першим питанням, яким цікавилися вільшанські хлопці було чи вміє він грати у футбол. З Віталієм Григоровичем Вільшанцям пощастило, і він виявився доволі вправним футболістом і значно підсилив гру команди. Пізніше ми всі знали його як головного лікаря Старосільської дільничної лікарні, та знаного «світила медицини», відомого в Городищенському районі та за його межами. Ще одним персонажем, на якого Ви можете звернути увагу, це Кравець О.Г. Так, це той самий нинішній президент ФОСК «Колос». А в сезоні 1977 року, - восьмикласник, що зовсім «зелений» гравець, який лише розпочинав свою багаторічний шлях у Вільшанському футболі, який продовжується і нині. А тоді, виявляється, цінували молоді і головне місцеві таланти.

Сезони 1978 – 1979 років команда Вільшани закінчує в середині таблиці Чемпіонату області з футболу серед сільських команд по товариству «Колос». В Кубку області в сезоні 1978 року нашим хлопцям вдалося пройти до фінальної частини що проходила в с. Чапаївка, де в півфіналі у впертій боротьбі вони поступилися майбутньому переможцю команді с. Маньківці з рахунком 1:2.

Але не дивлячися ні на що, стало зрозуміло що команда смт Вільшана закріпилася в серед команд Чемпіонату області, та готова до перемог, які невдовзі не забарилися прийти до наших гравців. Але про це у слідуючій частині...

 

(Далі буде).

+1

Автор: Пучковський С.В., Завалій О.Г. та інші небайдужі громадяни

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опублікував: Романенко Ярослав
  • Опубліковано 29.01.2019 09:54
  • Перегляди: 1051

Теги