Нам закидають що ми

Несемо лише негатив.

Це неправда. І цей матеріал

Ще одна відповідь

Нашим критикам.

«Крикуни»

 

 

 

Вільшана Футбольна

ч.1 Стара фотографія

 

Шановні односельчани. Ідея написання цього матеріалу виникла під час однієї з мандрівок на черговий виїздний матч нашої футбольної команди. На зворотньому шляху в салоні авто тривало бурхливе обговорення результату чергової гри. Фахова аналітика перемішувалася з «міцним слівцем» та «компліментами» з приводу якості наших доріг. З динаміків програвача лунало ФМ «Радіо Корсуня». І ,раптом, серед усього цього галасу почулися знайомі назви. І ,коли вдалося дещо втихомирити «футбольних експертів» та вслухатися в зміст того, що лунало на хвилях «Радіо Корсуня», ми зрозуміли що транслюється радіопередача під назвою «Історія Корсунського футболу». При чому, черговою темою була розповідь про футбольний матч між командами Корсуньського та... саме Вільшанського районів. Всю подальшу дорогу зайняло обговорення цієї цікавої теми. Хтось згадав, що йому на очі потрапляло сучасне видання «Історії Уманського футболу». А в нас ,на жаль, нічого подібного немає. Не дивлячись на те, що ми маємо не менш славетну історію футбольних звитяг. Опісля ця тема зрідка підіймалася ще декілька разів. Але це справа, яка потребує чимало часу, та головне - ентузіазму. А тому, вже чималий проміжок часу відкладалася на потім. Але, останні події в навколофутбольному світі змусили задуматися над пришвидшенням цього процесу. Та зрозуміти що це потрібно зробити поки є бажання та можливість, а головне - поки є ще живі очевидці історії розвитку футболу у нашому селищі. Тому що дуже багатьох людей, про яких Ви, шановні читачі, зможете прочитати у цьому матеріалі, - вже немає на цьому світі. І ,ось, з´явилися люди, які відгукнулися на цю ідею не лише словами, а й конкретними діями. Відтак, ми вирішили спробувати. Оскільки ФМ радіо у нас немає ще й у перспективі (інформаційну війну ми програємо); друковані ЗМІ нам також недоступні; на книги, навіть історичні влада гроші точно не виділить, – для нас залишається лише найбільш демократичний та загальнодоступний засіб масової інформації - інтернет. А конкретніше, наш місцевий сайт «Вільшана – Наша Батьківщина». Почали ми з того, що були зібрані фотографії. При чому, виявилося, що значна їх частина вже є безповоротно втраченою. Були записані спогади, які вдалося пробудити у очевидців тих подій. На превеликий жаль не так вже й багато залишилося людей, які б змогли згадати з чого ж все починалося. Для прикладу, ми змогли знайти лише одну людину , яка змогла згадати футбол 60-х років . Так що в цій історії можливі певні неточності та помилки. Тому, ми просимо Вас, шановні читачі, кому це цікаво, долучатися до написання цього матеріалу. Надсилайте нам фотографії, свої спогади, коментуйте, виправляйте. Адже це історія, яку хочеться зберегти. Хоча б те, що ще можливо зберегти...

Історія нашого рідного краю нерозривно була пов´язана зі спортом. Вільшана завжди була селищем із визначними спортивними традиціями. А Королем спорту завжди був Його величність Футбол. У всі часи у нашому селищі грали, вболівали та дуже любили цей вид спорту. Але про все по порядку.

Ми довго вагалися з якого ж ,все-таки, періоду починати описувати славні віхи історії Вільшани футбольної. Коли ж у нашому селищі футбольний м´яч вперше зустрівся з нашою рідною Вільшанською землею і над зеленою галявиною почали лунати знайомі всім нам звуки? Коли вболівальники почали «нахваляти» гравців,та згадувати про «Зайця та мило»? Сходилися то на 50- х, то на 60-х роках минулого століття. Але, нашому найголовнішому ентузіасті Вільшанського футболу, Станіславу Васильовичу Пучковському вдалося віднайти одну дуже цікаву старовинну фотографію. І ця, перша знахідка, відразу нас неабияк здивувала. Скажу Вам відверто , шановні читачі, вперше побачивши це фото – ми відразу зрозуміли, що не пожалкуємо про те, що взялися за написання цього матеріалу. Адже, ця фотографія сама по собі вже є реліквією.

 

 

 

Це фото було віднайдене в запасниках нашого краєзнавчого музею. І хто знає, скільки ще таких цікавинок та «привітів з минулого» можна відшукати в його архівах. Так от, ця фотографія датована 1930 роком. Уявляєте, - у Вільшані у футбол грали вже в ті буремні роки... А віднайти та зберегти цю реліквію для нащадків могла лише одна людина в нашому селищі, якій ми всі повинні бути вдячні за збережену історію нашого рідного краю. Адже, як Ви думаєте, чи багато сіл у районі можуть похвалитися знімком своєї футбольної команди 1930 року? Так, багато хто з Вас вже здогадався що ця людина - незабутній Іван Петрович Гуріненко. При чому, на зворотньому боці цієї фотографії, саме рукою Івана Петровича було «викарбувано» прізвища, ім´я та по-батькові чотирьох людей. І цей напис ,безперечно, є ще одним раритетом. Очевидно, все це робилося десь у 80-х роках минулого століття. І от, уявіть собі, скільки праці та ентузіазму довелося вкласти Івану Петровичу, щоб зуміть віднайти та відновити дані цих людей через 50 років. Ось прізвища цих людей, які , якщо вірити напису на цій фотографії (а кому ще можна вірити як не Івану Петровичу) і є першими футболістами Вільшани:

  1. Зоря Іван Федорович

  2. Забожко Федір Юхимович

  3. Шевченко Аністрат Самійлович

  4. Проненко Павло Самійлович

Можливо, комусь із Вас , шановні земляки, вдасться віднайти та впізнати серед цих людей своїх, не таких уже й далеких пращурів? А для цього давайте і ми ,шановні читачі, спробуємо здійснити подорож у часі і перенестися на футбольне поле, що зображене на цьому знімку.

Зі спогадів, які дійшли до нас через покоління, нам вдалося дізнатися що футбол до нашого рідного селища «завезли» два студенти, вірніше один із них був студентом, а інший, як тоді казали, - спудеєм. Адже, один був сином лікаря на прізвище Баріцький, а інший - спудеєм Київської духовної семінарії, сином священника на прізвище Паславський. Пан, хоча тоді мабуть товариш, Баріцький до того ж був і капітаном тієї першої футбольної команди. Саме ці двоє разом з наукою та «словом Божим» привезли до Вільшани нову гру з круглим м´ячем, зеленим полем, та прямокутними воротами. Вони почали навчати молодих сільських хлопців новим правилам, новій формі, полям, розмітці та іншим атрибутам небаченої досі гри. Ну і звісно новим тактичним побудовам, які здебільшого зводилася до однієї установки. Дев´ятьом польовим гравцям потрібно було скільки дозволяло здоров´я ( а тодішнє покоління цим обділене не було) бити «круглого» вперед, а дві «столичні зірки» мали підібрати та забити м´яч у ворота. І саме цим двом «бомбардирам» Вільшана завдячує розвагою, яка на багато років стала, і є й досі, улюбленою для багатьох поколінь Вільшанців. А дійшли до нас ці спогади через покоління від Щербини Володимира, або, як казали «по-вуличному», «діда Міліметра», який сам був учасником тієї першої футбольної команди. Відтак, до тих чотирьох ми «ризикнемо» додати ще три прізвища: Баріцький, Паславський та Щербина Володимир. Ким були інші четверо, ми не знаємо. Зате, тепер ми точно знаємо, що футбольні баталії у нашому селищі відбувалися вже в 1930 році. І впевнені що нащадки цих одинадцятьох людей продовжували та продовжують славні традиції Вільшанського футболу на зелених полях і по цей час. Ми не можемо знати після котрого з матчів було зроблено цей знімок. Але, з усього видно що матч мав офіційний характер. І я ,чомусь, не маю сумніву що наші земляки здобули в ньому перемогу. Інакше б – не фотографувалися. Тоді люди не вміли лукавить, та ще не мали уяви, що колись у їх нащадків буде існувати таке поняття як «піар».

Зверніть увагу на їхнє взуття, яке мало нагадує сьогоднішні «Адідаси» та «Пуми». А декілька гравців взагалі стоять босоніж. Але за розповідями того ж «діда Міліметра», «босонога тактика» тривала не довго, і новоявлені футболісти замовили собі «кирзові бутси» у взуттєвій майстерні, яка знаходилася на місці нинішньої «Гасянки». Але, це не заважало їм грати у великий футбол, тому що було головне – бажання. На форму цієї команди: частина гравців у білих накрохмалених сорочках з довгим рукавом, частина – у білих футболках. Вся форма випрасувана вочевидь рубелями і качалками, або ж прасками-жаровнями. На їх короткі труси, на воротарську форму, особливо на кепку – ну чим не «ікона стилю». Але, не дивлячись ні на що, зрозуміло головне - що це гравці однієї команди. А, взагалі то, ця форма по змісту не надто відрізняється від сучасної, хіба тодішній матеріал, з якого шився одяг, був справжнім. Як би сказали зараз, «екологічно чистим». На дерев´яні футбольні ворота, які на перший погляд здаються трохи більшими за теперішні загальноприйняті розміри.

Нині, напевне мало хто зможе здогадатися, що ж це за місце, на якому колись знаходився цей стадіон. Та й нам це видалося доволі складно. Але, розпитавшись старих людей, нам вдалося з´ясувати що на цьому знімку зображено стадіон, який знаходився на території нинішньої Восьмирічної школи. Зліва, на дальньому фоні, можна побачити купол та дзвіницю. Це була Михайлівська церква. Яка , на жаль, після зйомки цього фото довго не простояла. І в тих же, 30-х роках, в період «червоного терору» була зруйнована та знищена. При чому, існує така легенда, що двоє осіб, які валяли на ній хрест та дзвін, відразу після цього загинули від хвороб та нещасних випадків. Але, правда це, чи легенда – ми знати не можемо. Праворуч, за спинами гравців, видніються приміщення, які вочевидь були конюшнями. Ось такий от у Вільшані у 30-ті роки минулого століття був центр села, в якому молодь проводила своє спортивне дозвілля. Придивіться до цих одинадцятьох молодих здорових хлопців зі стильними зачісками немовби із салону краси. І ми , чомусь, впевнені що серед них немає жодного «легіонера». Лише власні «вихованці». Цікаво, сьогодні, майже через 90 років, ми зможемо набрати у Вільшані команду із одинадцятьох власних вихованців? За спинами гравців можна помітити і ряд вболівальників. Тобто, присутні всі атрибути Великого футболу, які ми можемо бачити на нашому селищному стадіоні через майже 90 років.

Ми не знаємо яку назву мала ця футбольна команда. Не знаємо, як склалася доля її гравців , зображених на цій фотографії. Адже, після футбольних баталій їх чекало дуже багато випробувань тих буремних та нелегких часів: голодомори, репресії, Друга світова війна, важкий післявоєнний період. І , вочевидь, не всім вдалося пережити ці катаклізми історії. Але, вдивіться в очі цих людей. Вони ,немовби, передають нам, своїм нащадкам, привіт з минулого, який долинув до нас через плин десятиліть. Чи мали надію ці хлопці що через 90 років футбол і надалі почитатимуть у Вільшані як спорт №1? Що так же будуть ходити на стадіон вболівальники. Так же будуть фотографуватися гравці. І що хтось збереже цю фотографію, щоб їх нащадки колись згадали цих людей як

ПЕРШИХ ФУТБОЛІСТІВ ВІЛЬШАНИ.

Адже саме з них все і починалося...

На цьому стадіоні у футбол грали до початку Великої Вітчизняної Війни. І відновилися ігри вже після її закінчення, але це вже наступна історія... (далі буде).

 

 

 

 

 

 

 

 

P.S. І все-ж-таки... Якщо комусь цікаво це читати, згадувати, дізнаватися щось нове. Допоможіть нам. Познаходьте у своїх архівах старі альбоми, передивіться дідівські фотографії, просто сядьте і згадайте ті роки. У когось збереглися старі фото, пов´язні з футболом Вільшани 50-90 років, форма, протоколи матчів, грамоти, лотерейні квитки, тощо. Просто спогади. Згадайте, сфотографуйте, відскануйте, запишіть та надішліть на почтову адресу fidel02091974@ukr.net

Будемо дуже вдячні.

 

0

Автор: Фідель, Пучковський С.В., Романенко Я .В. Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 24.03.2018 21:21
  • Перегляди: 288

Теги