Запорожець Петро Федорович

Для жителів Вільшани, працівників місцевого ремонтно-транспортного підприємства Петро Федорович – творець потужного ремонтного підприємства, де в буквальному розумінні по гвинтику і гаєчці збирали, оновлювали сільськогосподарську техніку, давали стареньким поношеним тракторам і вантажівкам друге життя. А ще – творець без перебільшення прекрасних умов праці і відпочинку на підприємстві. За час його директорства з нуля побудовані майстерні, медичний комплекс, заправна станція, котельня, потужності якої вистачило б для опалення не лише побутових і виробничих приміщень рай сільгосптехніки, а й всього селища. А ще на території було розбито клумби, де з весни до пізньої осені буяли квіти. Море квітів, тінисті алеї, водограй фонтанів, лавочки, бесідки…Якби не майданчики для транспорту, естакади, гул у цехах, можна було б подумати, що тут розташовано санаторій.

Весь цей унікальний виробничо-побутовий комплекс був створений під безпосереднім керівництвом Петра Федоровича Запорожця, став втіленням його ідей. Прикладом для нього була діяльність славетної родини Симиренків, яка у Млієві створила справжній оазис заможного, культурного життя. В такий оазис Петро Федорович зумів перетворити звичайне ремонтно-транспортне підприємство у Вільшані. До речі, Вільшанська райсільгосптехніка була визнаною однією з найкращих не лише в Україні, а за результатами соціалістичного змагання зайняла друге місце в Радянському Союзі.  За це Петра Федоровича удостоїли високих урядових нагород – орденів Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції.

Народився Петро Федорович Запорожець 1928 року. Його дитинство проходило в Шполі. Сім’я була багатодітною, як і більшість родин у ті часи.  Певна річ, статків великих не було, але в сім’ї панували любов і культ праці. Петро,як і всі сільські хлопчаки, пас худобу, допомагав батькам по господарству. Погуляти рідко випадала вільна година, бо виховували у ті часи дітей у строгості. Але батьки заохочували потяг до знань, пишались успіхами сина у навчанні. Хлопчина тягнувся до науки, семирічку закінчив зі срібною медаллю. Однак, ця радісна подія сталася після війни. А в війну ще неповнолітній Петро разом зі своїми відчайдушними ровесниками-хлопчаками допомагав партизанам, всім, хто намагався чинити спротив ненависному фашистському режиму. Меткий, кмітливий Петрусь умів дізнатися про щось важливе, повідомити партизанів. Іноді «малим розбишакам» вдавалося чимось нашкодити фашистам, «по-дрібному» завдати якусь прикрість. Після війни все було розруйнованим. І на ще не зміцнілі плечі підлітків, юнаків і дівчат лягла тяжка ноша – відбудувати господарство, повернути країну до життя. І з цим нелегким завданням наш народ впорався. Петро Запорожець мріяв учитися, але в перші роки по війні доводилося поєднувати роботу в колгоспі з навчанням у вечірній школі. У праці проявив себе якнайкраще. Спочатку був причіпником, а згодом опанував професію водія. Тоді ж перейшов у Шполянську МТС. Возив директора цього підприємства – Миколу Миколайовича Ткаченка, батька народного депутата України Олександра Миколайовича Ткаченка. Директор приязно ставився до свого водія, помічав його жагу до знань, ініціативність, кмітливість.

- Тобі треба вчитися на інженера-механіка, - порадив хлопцеві.

Петро Запорожець послухав мудрої поради наставника і згодом вступає до Київської сільгоспакадемії. Закінчивши її, працював головним інженером спочатку в Шполянській, потім в Матусівській МТС. Молодого, здібного фахівця підмітило керівництво і невдовзі Петру Федоровичу запропонували створити підприємство по ремонту сільгосптехніки у Вільшані на базі закладу пенітенціарної системи, що діяла у ті роки. У невеликій майстерні колонії ремонтували відра, корита тощо. Умови праці тяжкі, під’їзд до майстерні не асфальтований. Восени – грязюка невилазна. Новий директор замислив створити сучасне ремонтно-транспортне підприємство. У Петра Федоровича вже був певний досвід роботи на подібних підприємствах, він знав їх структуру, плюси і мінуси в плані організації виробництва, оплати праці. Він усвідомлював ще й велику роль організації дозвілля і охорони здоров’я працівників і цю справу теж вважав своїм обов’язком, бо коли у людини гарний настрій, вона матеріально забезпечена, то і до роботи ставиться добросовісно, з душею. І закипіла у колишній майстерні колонії робота. Все непотрібне було вивезено. Побудовано нові майстерні, заправну станцію, склад, а згодом і медкомплекс, щоб працівники могли обстежуватися, отримувати медичну допомогу тут же, на підприємстві. Взялися і за дизайн території. Розбили клумби, посадили дерева, виростили розарій. Здавалось би створені відмінні умови праці. Пора б, як мовиться, директору заспокоїтися і займатися суто виробничими питаннями. Та не такою була натура у Петра Федоровича. Він вважав, що ще мало зроблено для соціального захисту працівників, їх дозвілля, побуту. Майстерні централізовано не опалювалися і важко тут було працювати взимку. В морозні дні у ремонтників руки приставали до металу. Тому було вирішено побудувати котельню, пральню, лазню, їдальню. Щоб були свої продукти, посадили і доглядали два садки, а ще – вирощували овочі. Мали навіть свою теплицю. Працівники були забезпечені безкоштовними ситними обідами.

Звісно, не забував директор і про виробничі завдання. З року в рік вдосконалювалися технології ремонту, завозилося нове устаткування, надавалися нові види послуг сільгосппідприємствам. В перші роки тут ремонтували лише трактори, а пізніше і вантажівки. Згодом налагодили ще й лінію по ремонту тоді найпотужніших тракторів Т-150. З ремонту техніка виходила як нова, слава про Вільшанське ремонтно-транспортне підприємство розійшлася по всій Черкащині. Сюди привозили ремонтувати з інших районів. Петро Федорович задумав створити лінію по виробництву кабін до ХТЗ, та цей задум здійснити не вдалося.

Настали «нові часи» і, на жаль, тоді, у дев’яностих, не створювалося, а навпаки. Нездорові тенденції і призвели до розвалу економіки. Петро Запорожець тяжко переживав суцільну, в масштабах країни, руйнацію. Важко було миритися з тими фактами, що у мирний час банкрутують підприємства, що на очах зводиться нанівець тяжка праця старшого покоління. Та Вільшанське РТП ще гідно трималося на плаву. Досвідчений директор добре зумів зорієнтуватися і в тій непростій обстановці, прагнув зберегти колектив, не допустити розвалу, але на це потрібні були неймовірні зусилля. А здоров’я все частіше підводило Петра Федоровича…

Останні свої роки прожив у рідній Шполі.. скромно,тихо, віддаючись своєму улюбленому заняттю – бджільництву, а ще любив риболовлю, полювання, подобалося походити по лісі, збирати гриби, ягоди. А ще Петро Федорович був хорошим сім’янином, дуже любив свою дружину Аду Григорівну, без неї не їздив на жодні свята, урочисті заходи. Петро Запорожець цінував людей, робив усе можливе для життєвого благополуччя своїх колег, підлеглих.

За людяність, щедрість душі і пам’ятають , шанують Петра Федоровича Запорожця працівники ремонтно-транспортного підприємства, вільшанці, городищами.

Трудові звершення цієї неординарної людини мають служити прикладом і для нас, і для майбутніх поколінь, щоб Україна ставала квітучою європейською державою.

Вивчаючи біографію Петра Федоровича Запорожця, все більше доходжу до висновку, що не вміємо ми цінувати здобутки минулих поколінь. На жаль, не вміємо. Людина все своє життя поклала на створення і розвиток підприємства, яке дуже посприяло розвитку Вільшани. Після виходу на пенсію Запорожця П.Ф. сільгосптехніка була фактично розграбована. Скорочена кількість робочих місць, зменшення фінансового потоку в нашому районі, і маємо те, що маємо– більшість молоді змушена їздити на заробітки в інші міста. Історія вчить тому, що нічого не вчить. Скільки зусиль нам доведеться прикласти, щоб створити нову хвилю розквіту Вільшани! Якби тільки наступне покоління вміло це цінувати!

В даній статті використано матеріал:

Вадим Нікітенко.// Районна газета «Вісник Городищини», №44 від 04.11.2011.

+1

Опублікувала: Шах Джаніта

Коментарі

19.09.2014 07:49
Аватар 1. Голос Невідомий +1

Гут!


Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 16.09.2014 22:31
  • Перегляди: 515
  • Коментарі: 1

Теги