Гуріненко Іван Петрович

Гуріненко Іван Петрович (1944–2000) – постать широко відома серед археологів та краєзнавців, які працювали на Черкащині у 70-90-х роках минулого століття.
Народився І.П. Гуріненко у с. Леськи Черкаського району 8 березня 1944 р. Після закінчення у 1969 р. агрономічного відділення сільськогосподарського технікуму в м. Городище по 1976 р. працював екскурсоводом у літературно-меморіальному музеї С. Гулака-Артемовського, пов’язавши свою долю з краєзнавчою роботою, до якої мав хист ще з шкільної парти. У 1977 р. працює у музеї історії Городищенського радгоспу-технікуму.
Потім працював і проживав у с. Орловець, де відкрив і обстежив десятки різночасових поселень. З цього часу починається його тісна співпраця з Черкаським обласним краєзнавчим музеєм (ЧОКМ) та Інститутом археології АН УРСР (тепер ІА НАНУ). 1977 року виходить спільна з Д.Я. Телегіним стаття “Археологічні розвідки в околицях с. Орловець на Черкащині” (Археологія, 1977 р., Вип. 23, С. 92–93).
Влітку 1977 р. Є.В. Максимов попросив співробітників Черкаського музею відвідати І.П. Гуріненка в с. Орловець і взяти зразки підйомного матеріалу з поселення в урочищах Гуневе та Мазовецьке, яке відкрив Іван Петрович і визначив його як зарубинецьке. Відкриття поселення, а згодом Орловецького куща поселень зарубинецької культури – важливий внесок у археологічну науку. Про поселення у с. Орловець згадується у книзі Є.В. Максимова «Зарубинецкая культура на территории УССР» (К.,1982. – С. 28, 111).
Наступний етап діяльності І. Гуріненка пов’язаний із роботою в музеї клубу станції Цвіткове. У цей час він проживав на хуторі Ленінський у с. Носачів Смілянського району і здійснював розвідки у Смілянському, Городищенському та Шполянському районах.
Десь на початку 80-х років Іван Петрович переїхав до с. Вільшана Городищенського району. Він працював у музеї, вів гуртки у школі, проводив із школярами археологічні розвідки. Коло його інтересів не обмежувалося археологією. Він знав багато топонімів, мова була пересипана примовками, займався вивченням етнографії. Високу оцінку громадськості дістала його пошукова діяльність, пов’язана з Великою Вітчизняною війною, до якої Іван Петрович також широко залучав школярів. Писав статті по краєзнавству до районної газети, мав підтримку з боку районного відділу культури, зокрема, Галини Самійлівни Ковтун.
Протягом своєї діяльності співпрацював з київськими археологами, серед яких Д.Я. Телегін, Є.В. Максимов, С.В. Цвек, Г.Т. Ковпаненко, С.С. Безсонова, С.А. Скорий, Е.В. Овчинников та інші.
Протягом багатьох років співпрацював з Черкаським обласним краєзнавчим музеєм, Археологічною інспекцією управління культури облдержадміністрації, зокрема, із О.В. Білецькою, В.В. Неродою, К.П. Спільніченко, В.П. Григор’євим, Т.М. Нераденко, С.І. Смоляр, О.В. Назаровим.
Матеріали з розвідок І.П. Гуріненко передавав до фондів ЧОКМ, Інституту археології, комплектував фонди та поповнював експозицію тих музеїв, у яких працював. Приймав активну участь у роботі секції археології при обласному Товаристві охорони пам’яток.
Завдяки зусиллям І. Гуріненка велика кількість курганів була врятована від знищення. Серед них кургани у сс. Калинівка, Станіславчик, Товста, смт. Вільшана, м. Городище та ін. Також проводилися дослідження на поселеннях, зокрема, трипільської культури.
Протягом кількох років археолог був учасником експедиції, яка здійснювала обстеження пам’яток археології для написання тому Зводу пам’яток історії та культури по Черкаській області. Очолювала цю роботу Г.Т. Ковпаненко. Гуріненко працював у загоні, який обстежував територію Городищенського району, надавав консультації і допомогу по Смілянському району.
Як уже зазначалося, Іван Петрович активно займався пам’яткоохоронною діяльністю. Опис усіх його битв на захист археологічної спадщини зайняв би багато сторінок. Багато разів він бив на сполох, викликав фахівців, його зусиллями зупинялося руйнування пам’ятки. Так восени 1977 року у с. Носачів розпочали роботи по облаштуванню парку в селі. Під час цих робіт Іваном Петровичем було виявлене поселення трипільської культури, викликані співробітники ЧОКМ, було зібрано підйомний матеріал, який зберігається в музеї, роботи були зупинені. У 1987 р. поселення обстежене М.П. Сиволапом і включене до Зводу пам’яток.
Багато зусиль було віддано Іваном Петровичем для врятування поселення біля хут. Незаможник. По його виклику поселення було обстежене О.В. Білецькою, В.В. Неродою, Т.М. Нераденко, О.В. Назаровим. Охоронні розкопки проводилися під керівництвом Е.В. Овчинникова.
Завдяки І. Гуріненку проводилися рятівні дослідження трипільського поселення в смт. Вільшана (керівник експедиції Овчинников Е.В.) та в с. Зелена Діброва.
У 1988 році, їдучи із Вільшаної до Городища, Іван Петрович запримітив, що глиняний кар’єр впритул підступає до одного з курганів на Кочержиній Горі. Курган був майже розораний, в аварійному стані. Пам’ятка була досліджена в тому ж році експедицією ЧОКМ. У кургані виявилося непограбоване жіноче поховання скіфського часу, здійснене за степовим обрядом із спаленням гробниці. У 1989 р. поховання із спаленою гробницею було розкопане біля с. Товста. І. Гуріненко – учасник обох експедицій.
Іван Петрович Гуріненко помер 30 серпня 2000 р., не доживши навіть до пенсійного віку. Він був невибагливим у побуті, не гнався за матеріальними благами, понад усе любив справу, якою займався, був свідомим і вільним у виборі свого життєвого шляху. І хоча І.П. Гуріненко не був академічним ученим, він займав своє місце, свою “екологічну нішу” і в пам’яткоохоронній справі, і в краєзнавстві, і в археологічній науці. Уявити краєзнавство і археологію Черкащини без І.П. Гуріненка неможливо.


В. Нерода

 

+2

Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 15.08.2014 20:57
  • Перегляди: 510

Теги