Легенда   про річку  Вільшанку

Минають роки, віки, крізь які несе свої води до сивого, могутнього Дніпра  наша Вільшанка.  І тихий шепіт води заколисував  красиву пташку – вільшанку, яка звела своє гніздечко – домівку в густих  вітах  вільхи, там і потомство своє виводить, і пісень чудових співає. Може тому й річку назвали – ВІЛЬШАНКА. Адже саме з заростей вільхи з болотистого потічка під селом  Гнилець у Звенигородському   районі бере початок ВІЛЬШАНКА. А може…  Колись давно за Чирвинним горбом росли дрімучі ліси. Жила у тих лісах сімя, що мала доньку гарну на вроду, блакитні очі були у дівчини і довга – довга руса коса. Одного разу на хутір напали татари. Помітивши лісову красуню, вони захотіли взяти її в полон. На захист лісової мавки стала природа: дерева перешкоджали їм гілками,птахи видзьобували їм очі.  Та ось отруєна стріла впялася дівчині в ногу. Красуня тихо зойкнула, підвела голову до неба, ніби просячи Бога допомоги, і впала на землю. У ту ж мить вороги кинулись до неї, та татарам  навіть, не вдалося доторкнутися до дівчини. Волею Божою руса коса розплелась і, дотягнувшись до ніг чужинців, перетворилась на воду, яка, шумуючи, сягнула ворогам колін, плечей,а потім і голови. Зникли бусурмани під водою, а дівчина  так і залишилась  вільною, як  річечка, і довічна їй шана, звідси і  В І Л Ь Ш А Н К А..

 

Матеріал підготувала Ольга Володимирівна Ільченко

+1

Dzhanita

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 31.08.2014 22:24
  • Перегляди: 423

Теги