Шукайте цензора в собі.

Він там живе, дрімучий, без гоління.

Він там сидить, як чортик у трубі,

І тихо вилучає вам сумління.

Зсередини, потроху, не за раз.

Все познімає, де яка іконка.

І непомітно вийме вас – із вас.

Залишиться одна лиш оболонка.
Ліна Костенко

 

«СВОЇ ТАК НЕ «ЧИНЯТЬ»,

або « А ВІЗ І НИНІ ТАМ...».

Шановні односельчани. Сьогодні ми хочемо повернутися до однієї дуже болючої теми. Вірніше ,навіть, не повернутися, а просто розповісти про подальший перебіг однієї справи. «Не повернутися» - тому що ми весь цей час не полишали надію на позитивне вирішення цієї проблеми. І не просто не полишали, а намагалися своїми діями досягти хоча б якогось результату. І хоча, «відсутність результату – теж результат», але... На цьому шляху у нас то спалахував вогник надії що нам все ж вдасться досягти справедливості, то просто опускалися руки. Багато людей нам допомагали та цікавилося перебігом подій, були люди які нас ображали, а то й просто насміхалися. Коли в наших опонентів закінчувалися аргументи, доводилося вислуховувати особисті образи. Але най те все залишиться на їхній совісті. Тож, про все по-порядку...

Як багато хто з Вас, шановні читачі, вже здогадався, мова піде про сумнозвісну скульптуру воїна-визволителя часів Другої світової війни1939-1945 рр.. на братській могилі дільниці № 1. Надалі ми вживатимемо саме вираз «скульптура», тому що називати те, що стоїть зараз на цвинтарі дільниці № 1 «пам´ятником» - не дозволяє ні совість, ні сумління. Протягом останніх двох років ми піднімали багато злободенних тем, що стосуються життя нашого селища - це і дороги, і дрова, і благоустрій і т.д. Піднімали ,насамперед, тому, що наша місцева влада давала для цього забагато приводів. Але ця історія заслуговує на те, щоб бути певним чином «винесеною за дужки». Для нас усі ці події стали певним «лакмусовим папірцем» нашого відношення та громадянського усвідомлення того, що відбувається у нашому суспільстві. Якщо хочете, відповіддю на питання: « А чи можливо у нашій державі досягти справедливості?». За цей час довелося поспілкуватися з багатьма людьми. Були люди, які допомагали всім чим могли, іноді навіть неочікувано. Були люди, які підтримували, але після цієї історії почали робити вигляд що взагалі нас не знають. Але разом з тим були люди, які готові були допомогти, які не бояться і не рахуються ні з чим. Саме на таких людей ми і спиралися під час цих подій.

Отже, останній матеріал стосовно цієї теми закінчувався тим, що селищний голова під тиском громадськості подав відповідні заяви до прокуратури та поліції. Про юридичну оцінку цих заяв Ви, шановні читачі, можете прочитати в попередньому матеріалі. Але, якщо коротко, то вони більше нагадували виправдовувальний вирок селищному голові, ним же і написаний. Також, під час останнього зібрання біля скульптури, нам була обіцяна підтримка та сприяння у вирішенні цього питання від наших районних очільників. Не забули ми і обіцянки та гарантії селищного голови про те, що до свята Перемоги ця ситуація вирішиться позитивно. Була надрукована стаття по цій темі у районній газеті, в якій пан Яровий обіцяв «поставити питання руба» перед підрядником, та «малював» із себе визначного борця з корупцією. І ми почали жити надією, що ситуація нарешті зрушиться з місця. Адже, ну не може бути так, щоб до цього всього нікому не було діла...

Але плинув час, а результату не було жодного. Ми періодично відвідували кабінет селищного голови і надалі продовжували «годуватися» його обіцянками. Під час одного з візитів виявилося, що була проведена експертиза стану даної скульптури. Надати нам Акт для ознайомлення відразу голова відмовився. Але після подання офіційного запиту ми , все-ж-таки, змогли ознайомитися з цим цікавим документом. Пропонуємо зробити це і Вам, шановні читачі:

Особливо прошу звернути Вашу увагу на останній абзац цього висновку: «Відповідність виконаних робіт на виготовлення скульптури...встановити неможливо через відсутність сертифікатів на використані матеріали та даних про їхню кількість в кошторисній документації..., які б забезпечили можливість використання гіпсового в´яжучого матеріалу у вуличних умовах»». Тобто, цим висновком підтверджується той факт, що селищний голова прийняв цей об´єкт, або користуючись його термінологією «авторську роботу», без жодних підтверджуючих документів на матеріали, з яких виготовлялася скульптура. Та що там, навіть, кількість використаних матеріалів ніде вказана не була. І ніякого гіпсу чи тим паче «акрилової атмосферостійкої мастики» там немає і в помині. Ну а про якусь гарантію, яку так старанно вишукував пан голова в документації під час свого звіту перед громадою, мови взагалі йти не може. Виникає риторичне питання: «Так хто ж ,все-таки, своїми злочинними діями призвів до даної ситуації?». Хоча, повірте, точно така ж ситуація з іншими господарськими операціями пана Ярового. І щось пред´явити підряднику у цьому випадку дуже складно. Пізніше виявився ще один дуже цікавий нюанс. Як Ви можете бачити з цього документу, оцінку даного об´єкту проводила фірма «РОД». Яким же було наше здивування, коли під час аналізу сайту Є-дата, ми натрапили на відповідний фінансовий документ, тобто платіжне доручення по цій господарській операції. Так от, платіж був зроблений на совсім іншу юридичну особу, тобто на ФОП Левич А.Б., згідно відповідного Акту виконаних робіт. На нашу вимогу було надано цей Акт. Так от, в даному Акті був дійсно вказаний зовсім інший підрядник, а саме ФОП Левич А.Б. Вартість цього питання 3 200 грн. Не бозна яка сума, але люди схоже не гребують вже нічим. Дуже вже це нагадує чергову спробу заробити на багатостраждальній скульптурі. Щоб не бути голослівними надаємо Вам для ознайомлення відповідні документи:

 

Минав час, але жодних дій у цьому напрямку не було. Аж ось, зовсім неочікувано, на нас вийшла одна наша небайдужа землячка, як нині проживає за межами рідного селища. Вона запропонувала нам свою посильну допомогу. За що, принагідно, ми хочемо ще раз публічно її подякувати. Ця людина мала більший досвід у царині юриспруденції, ніж ми, тому ми з радістю прийняли її допомогу. Спільними зусиллями ми написали звернення по цьому питанню до обласного прокурора пана Овчаренка. Також наша небайдужа землячка зголосилася особисто передати це звернення до обласної прокуратури. За пару днів нам вдалося зібрати більше 100 підписів під цим документом і спільними зусиллями доставити його до обласної прокуратури. Дане звернення надаємо Вашій увазі:

 

Завантажити prokuroru-cherkaskoyi-oblasti-skan-316aae22a4f3c4ff7_0.pdf

 

 

І ми знову почали жити надією на відновлення справедливості...

Невдовзі до нас звернувся один із небайдужих жителів нашого селища і повідав, що під час поминальних днів скульптуру «пощастило» побачити ще одному нашому земляку, який до того ж виявився військовим. Він був обурений тим що побачив та запропонував свою допомогу. Після певних зусиль нам вдалося зв´язатися з цією людиною. Оскільки він сам у минулому був депутатом ВРУ, то порадив нам звернутися до нашого народного обранця, пообіцявши сприяння у вирішенні цієї справи. Знову було написано звернення та зібрано підписи. Окремо хочемо зупинитися на процесі збирання підписів. Ми спеціально не оприлюднюємо підписні листи, так як просто боїмося нашкодити підписантам. Адже, вже були преценденти, коли селищний голова з цього приводу намагався чинити тиск на людей, які «посміли» виступити проти його волі. Але, принаймні, цей процес показав хто є хто. Були люди які, дізнаючись про що йде мова, беззастережно ставили свій підпис. А були люди, які з усім погоджувалися, але коли бачили прізвище голови, відразу відмовлялися. Крім того, нам було рекомендовано щоб у зверненні, яке було адресовано до ВРУ, був хоча б один підпис когось із селищних депутатів. За браком часу нам не вдалося звернутися до всіх народних обранців, але серед тих, з ким нам вдалося побачитися, лише один депутат, вірніше депутатка, наважилася на цей сміливий вчинок. За що ми, чоловіки, схиляємо перед нею голову. З допомогою наших небайдужих земляків це звернення, адресоване народному депутату Бобову Г.Б., було доставлено за адресатом. І знаєте, під час цих подій, іноді ставало дуже прикро, що доля свого рідного селища ,чомусь, більше турбує тих, хто давно не проживає в рідному краї. А нам , хто нині проживає у Вільшані та здавалося б повинен турбуватися про її долю як ніхто,зовсім байдуже... Через деякий час у своїй поштовій скриньці ми виявили красиву різнокольорову листівку зі штемпелем канцелярії ВРУ. Нам не часто доводилося отримувати листи від народних обранців, тому ми із піїтетом та надією відкрили цей конверт. В ньому виявилося повідомлення що наше звернення таки дійшло до пана Бобова Г.Б. Ну все, вирішили ми, тепер справа точно зрушиться з місця, і нам не буде соромно перед нашими дідами, які віддавали своє життя на полях битв. Адже, за справу взявся сам народний депутат...

Паралельно ми вирішили використати і сучасні засоби комунікації, а саме інтернет-ресурси. Тож було надіслано відповідне електронне звернення до контактного центру кабінет міністрів України. І знову ми почали чекати...

Спочатку ми отримали лист із Городищенської РДА за підписом першого заступника пана Скринника В.В. Пропоную Вам ознайомитися із цим листом:

 

 

Отже, Городищенська РДА обіцяла нам долучитися до вимог громади. Слід звернути увагу на одне цікаве застереження, яке стосується п.3 ст. 364 ККУ, на яке посилаються автори цього листа. Що ж говорить даний пункт? Цитуємо: «Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян». Вищевказаний мінімум на сьогодні становить 881 грн, зідси сума істотної шкоди – 88 100 грн». Тобто в межах цієї суми можна «тирити» цілком сміливо? Але, на щастя цього разу не «зрослося», адже сума сплачена за цю скульптуру становить 90 300 грн. Тобто, що малося на увазі під цим застереженням не зовсім зрозуміло. Але, в будь-якому випадку, цього разу пан Яровий вклався у вищезазначену суму. Хоча, якщо взяти по-факту, то на сьогодні напевне жодна людина при своєму розумі не заплатить за цю скульптуру і 100 грн.

Але, на цьому все і зупинилося. Жодного «долученя до вимог громадян» ми так і не дочекалися. Час плинув, і ми почали втрачати будь-яку надію. Але, тут ми отримали відповідь на наше звернення до Черкаської обласної прокуратури. Як виявилося, дане звернення було «спущене» до низу, тобто у Городищенський відділ Смілянської прокуратури. Відповідно нам було надіслано листа за підписом прокурора Городищенського р-ну пана Вібе С.В. Ознайомтеся ,будь-ласка, з цим документом:

Повідомлення про те, що ,нарешті, по неправомірних діях нашого селищного голови розпочато кримінальне провадження та відкрито досудове розслідування знову запалило в нас вогник надії. І ми вирішили що справедливість почала брати верх. Хоча, щоб там хто не говорив, нашою головною метою не є якось «насолити» пану Яровому. Ми просто хочемо добитися того, щоб винні особи повернули вкрадені кошти. Вкрадені на святому, на людській пам´яті. За декілька днів ми отримали телефонний дзвінок від слідчого поліції Городищенського р-ну із запрошенням відвідати відділок для дачі показань. Коли ми завітали в обумовлений час до м. Городище, слідчий по телефону повідомив, що необхідність у наших показах відпала. Чому? – Достеменно сказати не можемо. Але маємо інформацію, що напередодні кабінет нашого голови відвідав один зі слідчих разом з одним із очільників районної поліції. І нам дуже не хотілося б навіть припускати, що дана справа обмежилася пляшкою коньяку та палицею ковбаси, придбаними за рахунок селищної Ради, та «оприходуваними» в кабінеті даними «фігурантами». А, інакше, оце і є ціна нашому правосуддю, нашій державі, тай нам всім загалом. Більшого просто не варті....

Увесь цей час ми не полишали також надії достукатися до совісті нашого голови, регулярно відвідуючи його кабінет. Оповідки кожного разу були різні. Спочатку ми чули розповіді про те, що справа рухається, і затримка лише у відповіді на претензію підряднику. Коли всі строки минули, і ми знову завітали до селищної Ради, ми почули легенду про якогось міфічного адвоката, який готує позов до суду. І з дня на день все буде зроблено. Але, коли ми почали вимагати підтвердження цих слів, а саме - чи то відповідний Договір, чи то квитанцію про сплату послуг, голова нам відповів що цей адвокат працює на «добровільних засадах». Хто хоч раз мав справу з адвокатом, прекрасно розуміє, що це нонсенс. І жоден адвокат без вищевказаних атрибутів з клієнтом працювати не буде, тим паче з бюджетною установою. За місяць ми знову завітали до селищного голови. На цей раз ми дізналися що жодного адвоката не існує, і «вибиванням» коштів займається прокуратура, і саме прокурор буде писати позовну заяву. Коли ми спробували дізнатися, коли ж ми ,нарешті, почнемо чути правду, пан Яровий звинуватив нас у тому що ми «чіпляємося до слів». Ось так у нас нині зветься відверта брехня. Але, найбільше вразили слова про те, що у всьому винні ми самі, тому що з таким проханням не зверталися до нього особисто і жодної офіційної заяви від нас з приводу скульптури до нього не надходило. Коментувати тут просто нічого. Навчені гірким досвідом, ми не сприйняли на віру слова голови, і відвідали Городищенську районну прокуратуру. Там нас прийняв районний прокурор, пан Вібе С.В. З його реакції ми зрозуміли що він ознайомлений з перебігом даної справи. І яким же було його здивування, коли він дізнався що написанням позову (зі слів пана Ярового) повинна займатися саме прокуратура. Він підтвердив нашу думку про те, що по факту це звичайна судова справа, яка підпадає під дію цивільно-процесуального Кодексу і вирішується в рамках судочинства в Господарському суді м. Черкас. Суб´єктами цієї справи є ФОП Тітаренко та Вільшанська селищна рада. Причому, згідно з новим Цивільним Кодексом присутність на процесі відповідача взагалі не є обов´язковою. Також пан прокурор ніяк не міг зрозуміти, чому ж за цілий рік селищний голова так і не спромігся на написання позовної заяви до суду. При цьому зазначивши, що Договір між сторонами складений «ну дуже цікаво». Але, пообіцяв нам провести роботу зі слідчим поліції та паном Яровим і, врешті-решт, спонукати його до звершення «подвигу». Тобто, написання позовної заяви.

Зверталися ми також і в різні ветеранські організації, ЗМІ, телеканали. Безрезультатно. Очевидно ця тема на сьогодні не є рейтинговою. Так і не отримали ми жодної реакції від нашого народного депутата, очевидно у нього є більш важливіші справи ніж якась Вільшана разом з її пам´ятником. Через рік вибори до ВРУ, тож думайте люди добрі який депутат Вам потрібен. Так і не дочекалися ми обіцяного «долучення до вимог громади» від наших районних очільників. З цього вимальовується один висновок – влада «своїх» не здає. Не отримали ми жодної підтримки і від селищних депутатів, хоча саме вони приймали рішення про встановлення цієї скульптури. Було ще декілька цікавих аспектів цього процесу «пошуку правди», про які просто не хочеться розповідати, тож нехай вони залишаться ,як кажуть, «поза кадром».

 

Я не думаю що ця скульптура за 90 300 грн. перестоїть ще одну зиму. Та й строк позовної давності ще ніхто ще не відміняв. А увесь цей процес саме так і виглядає, як відверте затягування часу селищним головою. А залишилося не так вже й багато. На початку цього матеріалу ми вже зазначали що ця історія в певному сенсі «винесена за дужки». Тобто, передбачаючи деякі думки та коментарі, відразу відмітимо що вона немає жодного відношення до передвиборчої кампанії та «поливання брудом». Це звичайний дерибан, повсякчасна брехня та кримінал. Це наруга над святинями, над рідною землею, над своїми земляками. Хоча, хіба ж, все-таки, після цього у когось «повернеться язик» назвати пана Ярового «своїм»? Поняття «свій» визначається не місцем проживання, а відношенням та повагою до людей, які тебе оточують. Ну а «свій» він для тих , з ким «дерибанить» наше рідне село. Принаймні, для нас ця людина «земляком» та «своїм» бути не може.

«СВОЇ» ТАК НЕ «ЧИНЯТЬ»

 

З боку громади це просто спроба довести до кінця хоча б один подібний випадок, щоб злодії понесли заслужене покарання. Але найбільше вражає відвертий цинізм селищного голови, його оточення, владних інституцій загалом. Ще півроку тому ми могли припускати що це неподобство зі скульптурою могло бути простим «кидком» та безгосподарністю, але після майже річної повної бездіяльності пана Ярового, у нас не залишилося жодних сумнівів що це злочин, в результаті якого селищний голова разом з підрядником відверто та цинічно «відмив» кошти. А ще вражає тотальна безкарність наших чиновників. Вибачте за банальність – але, люди нічого не бояться. Ми мали надію що хоча б початок виборчої кампанії спонукає селищного голову до якихось дій. Але ,схоже, навіть це для нього не є аргументом. Він впевнений у своїй безкарності та безвідповідальності. І це стосується не лише правоохоронних органів. А, насамперед, нас, Вільшанців. Пан Яровий, очевидно, не має жодних сумнівів що ми знову проковтнемо всю ту наругу, яку він чинив над нашим селом і дозволимо йому й далі чинити беззаконня та безсоромно брехати. І надамо йому повний карт-бланш, тільки масштаби будуть вже набагато більші. Таке враження що в цій країні, державою це утворення назвати язик чомусь не повертається, ні закону, ні порядку не існує взагалі. Й, іноді, просто стає страшно за майбутнє цієї країни. Ми можемо скільки завгодно критикувати «совок», але чи могли б ми уявити подібну ситуацію років 30 тому?

Знаєте, нашому поколінню пощастило народитися та розпочати свідоме життя в державі, де надзвичайно соромно було бути спійманим на крадіжці чи корупції. З огляду на вищеописані події та на прикладі пана Ярового, доводиться констатувати, що нині ми живемо в країні, де, навпаки, займатися викриванням злодіїв та корупціонерів є ганебним вчинком. Тому що багатьма людьми це трактується як намагання підірвати загальні життєві засади та систему виживання нашого суспільства. Тому що ми всі так звикли жити. І іншого життя нам не потрібно. А й, дійсно, ну не «перечіпаємося» ж ми через той пам´ятник. Краще просто промовчати. Ну «роздерибанив» чоловік декілька десятків тисяч гривень – всі «не без гріха». А тим «крикунам» - їм робити просто нічого... Але не дивлячись ні на що ми не полишимо цю справу допоки стане сил та здоров´я. Незалежно від подальшого розвитку подій та «наполегливих» рекомендацій полишити цю справу. І не дадуть нам цього зробити прізвища воїнів, викарбувані на затертій плиті біля багатостраждальної скульптури…

Пам´ятаю, в дитинстві дуже любив читати збірку буковинських народних казок під назвою «Правда і кривда». В тих казках правда завжди брала верх над кривдою, добро завжди перемагало зло, бідняк завжди доводив свою правоту на зажерливим багатієм. Але наше життя, на жаль, мало схоже на казку. І злодії та брехуни обсіли нашу країну як гедзі корову. Але, корова, принаймні, відмахується хвостом. На відміну від нас. І все вищеописане можна охарактеризувати простим і влучним українським прислів´ям :

«А ВІЗ І НИНІ ТАМ»...

Автор: Фідель, Л. Панасенк

0

Автор: Фідель, Л. Панасенк

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опублікував: Романенко Ярослав
  • Опубліковано 19.11.2018 09:29
  • Перегляди: 372

Теги