І хоч на світі сторони чотири,
я тут живу, бо я цей край люблю.
І не боюсь донощика в трактирі,
бо все кажу у вічі королю
!
 

Ліна Костенко

РІК ПОТОМУ,

АБО БЛАГОУСТРІЙ ПО-ВІЛЬШАНСЬКОМУ – 2

 

Шановні односельчани. Десь рік тому на шпальтах цього сайту було опубліковано матеріал під назвою «Благоустрій по-Вільшанському». І ми вирішили рік потому проїхатися і показати Вам, шановні читачі,- які ж зміни сталися у благоустрої нашого селища. Ми вже не раз писали про те, що не перестаємо захоплюватися красою та самобутністю нашої рідної Вільшани. Тим більше напередодні новорічних та різдвяних свят, які нарешті порадували нас справжньою зимовою хурделицею, яка стала, як виявляється, найкращим працівником нашого благоустрою у цьому році. Тому що лише її, нарешті, вдалося приховати весь той бруд та канави, які нам довелося спостерігати протягом цього року у нашому селищі. І на премію вона точно може розраховувати. Дозволимо висловити свою суб´єктивну думку, але таким брудним наше рідне селище не доводилося бачити вже давно. Є цьому і об´єктивні причини – проведення газу внесло свої корективи. Але ,все ж таки, ми вирішили розібратися -а чи у всьому винен газ...

А ,тому, одного зимового ранку ми, прихопивши з собою відповідну апаратуру, вирішили відвідати місця, на які ми намагалися звернути увагу нашої влади минулого року. Першим вирішили відвідати обеліск Слави. Із жалем доводиться констатувати що наші мрії про красиві ошатні клумби, затишні лавочки та ностальгія по шкільних роках залишилися лише примарними мріями.  Після того, як небайдужими громадянами минулого року було проведено прибирання, а разом з ними на «трудові подвиги»  вийшов і сам селищний голова зі своїми працівниками, більш ніхто і нічого там не робив. Решта дерев так і залишилися не прибраними, не косилася жодного разу трава , не загрібалося сміття. Одним словом - ніхто «носа туди не потикав». Елементарне прибирання можна було б і провести. І ,знову із сумом доводиться розуміти, що спогади про те, що Обеліск колись був улюбленим місцем відпочинку для багатьох Вільшанців, так і залишаться спогадами. А от нашій владі про те, як без захмарних фінансових вливань та складних архітектурних проектів опорядковувати пам´ятні місця, слід повчитися у ветеранів-афганців, але цей приклад заслуговує на окремий матеріал.

 

 

Наступним місцем, на яке ми знову звернули увагу, був тротуар напроти заводу продтоварів. З цього приводу можна сказати лише одне, у порівнянні з минулим роком стало набагато гірше. Канава простягається вже через весь тротуар і оминути її вже практично неможливо. Та й перестрибнути вже ,мабуть, і Сергій Бубка в свої кращі роки не осилив би. Бруд і ями скрізь. Як колись говорили - японський гонщик «Тояма Токанава». Це саме той випадок. За рік ніхто нічого там не робив. Напевне, ще не готовий проект по ліквідації цієї надзвичайної ситуації, може немає на це коштів – причини невідомі. Хоча, мабуть, головна причина у тому що селищний голова та його заступник вже забули коли прогулювалися звичайним тротуаром, якби хоча б раз втрапили туди... ногами... То ,напевне, все-таки, задумалися.

 

Далі ми звернули увагу на ділянку напроти Будинку культури по вул Калабердіна.

 

По суті, «Дике поле». Іншої назви не підбереш. А ,по факту, центр селища міського типу країни, яка йде в Європу. Населеного пункту, який прагне бути центром об´єднаної територіальної громади. Що заважає його прибрати – теж невідомо. Можливо, знову нестача коштів. Хоча, якби, наші можновладці закачали рукава, взяли в руки по сокирі, приєдналися до робітників благоустрою, і як взялися... - це «Дике поле» було б вирубане в мить. 

Наступним місцем нашої подорожі став Журавський поворот . Дві величезні ями так і залишилися ще з минулого року. Не звертав уваги, але очевидці стверджують, що, не дивлячись на посушливе літо, жаби у цьому році там вже квакали. Хоча, слід відмітити, що центральна дорога через наше селище, у порівнянні із сусідньою Вербівкою, Петропавлівкою, перебуває у більш-менш стерпному стані і по ній можна їхати. Але ці ями чомусь залишили, напевне, - на розвід.

 

Далі нам на очі потрапила зламана ще під час червневого буревію деревина, що вже півроку слугує «прикрасою» нашого крєзнавчого музею. Що вже півроку заважає прибрати цю деревину – державна таємниця. Чи то підрядної організації з відповідною ліцензією ще не знайшли, чи то для цього потрібно провести чергову експертизу, чи то нашому голові потрібен відповідний допуск для робіт на висоті, теж невідомо, – але, деревина благополучно лежить на даху вже котрий місяць. А колись, наш краєзнавчий музей планувався як місце паломництва туристів. Сам нинішній мер Києва, тоді ще улюблений боксер ураїнців, Віталій Кличко мав за щастя завітати на гостини до цієї затишної оселі. Ми думаємо що він надовго запам´ятав свій візит до Вільшани. По Україні тоді навіть ходив такий анекдот: « Кличка жоден негр ( вибачаємось, афроамериканець) звалити з ніг не міг. А в Україні є таке село Вільшана. Так от там його діти в черзі за автографами ледь не затоптали. І саме після цього «доктор Залізний кулак» вимушений був припинити свою боксерську кар´єру». А на сьогодні, навіть, прибрати з даху гілляку чи то нікому, чи то ніколи. Можливо, як варіант, слід було б покликати на поміч самого Віталія Володимировича. І якщо він згадає як ласував у цьому гостинному обійсті запашною гарбузовою кашею та смачними варениками, та нагадають про себе пом´яті боки - то не ризикне відмовити нам у тому, щоб прислати відповідну спецтехніку та підготовлених людей із самої столиці. Тому що в нас у благоустрої таких, як видно, немає.

 

 

З огляду на наш останній матеріал, ми принагідно вирішили навідатися і на наш місцевий селищний стадіон, для того щоб нам не закидали безпідставні звинувачення. І от, що ми там побачили.

 

 

І це місце, куди приїжджають люди з навколишніх сіл , команди та їх вболівальники з усієї області. Цікаво, яке у них складається враження про наше селище після побаченого, коли їм доводиться або сидіти на землі, або вступати в баталії за вільне місце з місцевими вболівальниками? Ось, наприклад, ці лавочки, які Ви бачете на фото, самі ж вболівальники ремонтують та підпирають уже рік. Під час деяких матчів місць на стадіоні просто не вистачає, і люди вимушені або насолоджуватися футболом стоячи, або моститися хто де. Але, за бутності нинішнього спортінструктора жодної нової лавочки на стадіоні поставлено не було. І тут питання вже не в коштах, і не в «крикунах» - будівельних матеріалів у березі вистачає. Потрібна лише сокира, пилка, та «закачані рукава».

З усього вище написаного ми робимо висновок що у цьому році на славу у нашому селищі попрацювали лише два працівники благоустрою: Буревій та Хурделиця. Завдяки першому влітку були видалені всі проблемні дерева і вирішена проблема з дровами у частини «малозабезпечених жителів нашої селищної ради». А інша ,нарешті, змогла «заховати» увесь той бруд та канави, які ми спостерігали протягом року. Ось такий от благоустрій...

 

 

P.S. Принагідно хочемо щоби Ви, шановні читачі, ще раз згадали червневий буревій, який прокотився територією Вільшани. Ми пам´ятаємо і зламані дерева, і порвані провода, і метрові канави. Але були і ще одні наслідки цього буревію. Так, це дрова. Ось такі «наслідки буревію» місцеві мешканці могли спостерігати в червні біля обійстя директора КП «Водогін» Гнатенка К.Д.

Ви напевне здогадалися що це дрова саме з тих сокорів та верб, які були прибрані після буревію. Ми не беремося достеменно стверджувати чи були такі ж «наслідки» і в дворах інших «наближених» до голови працівників селищної ради та в нього самого. Але, судячи по кількості повалених дерев, була там не одна машина дров. І десь то вони таки опинилися. А де саме? – Думаємо що кожен, хто не боїться, вже здогадався. А дехто і знає достеменно, але мовчить. Мені просто цікаво, чи хоч один із наших селищних депутатів наважиться запитати у директора КП «Водогін» та селищного голови, чому ж ці дрова не опинилися у дворі нашої лікарні, музичної школи, когось із пенсіонерів, ветеранів, просто малозабезпечених, для яких придбати машину дров дійсно є проблемою. Але, як виявилось, «найбільш малозабезпеченим» у нашому селищі є саме директор КП «Водогін». Який ,до речі, сам є селищним депутатом, тобто зразком чесності та добропорядності, як він це декларує у своїх виступах. Але, за чиєю вказівкою та з чийого дозволу все це було зроблено, ми думаємо, здогадатися не важко.

0

Автор: Фідель, Ярослав Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 02.01.2018 23:44
  • Перегляди: 291

Теги