а нашій — не своїй землі.
Тарас ШЕВЧЕНКО
"В казематі"

 

Шановні односельчани. У неділю відбулася акція по прибиранню Пагорба Слави у нашому селищі, яку ми з Ярославом анонсували у своїй попередній статті. Хотілося ще за старою школярською звичкою назвати це "суботником". Але ,по-перше, це була неділя. А ,по-друге, "суботник" - це щось із "совка", коли людей "згонили" на подібні заходи примусово та "надували" Іллічу колоду. А задум у нас був трохи інший. Скажу відразу, що наша стаття про "Благоустрій по Вільшанському" викликала певний резонанс у нашому місцевому суспільстві. Люди почали телефонувати і запрошувати відвідати й інші місця нашого Вільшанського благоустрою, які вони мають за щастя спостерігати кожен день, куди ми ,по можливості, плануємо навідуватися і надалі. Потім ми дізналися ще про один цікавий факт. Як повідомили мене мої друзі з м. Городище, виявляється наш сайт почали читати і в «районі». Районне керівництво зреагувало на цей матеріал та змусило зреагувати нашу місцеву владу. Що саме з цього вийшло – розповім далі. Напередодні цієї акції були деякі побоювання щодо її проведення, адже, по-перше, не дуже сприяла погода, а ,по-друге, ми всі знаємо наш місцевий менталітет. Як я вже і казав, погода у цей день нам не дуже посприяла, зранку затягнувши небо суцільною хмарою, а вже перед наміченим часом почав накрапати дощ. Але відступати було вже нікуди, і склавши до машини інструмент, я вирушив до місця нашої зустрічі. При виїзді з двору я зустрів моїх добрих сусідів, подружжя Покотільських, які також вирішили підтримати наше починання. Зрозумівши, що хоча б декілька людей вже точно збереться, у мене покращився настрій, і я зрозумів що у нас все вийде. Біля Обеліску нас уже чекав Ярослав, як завжди спостерігаючи за навколишнім світом через об`єктив камери. Почекавши ще декілька хвилин усіх бажаючих, ми, згуртувавшись, піднялися всім нам знайомими ще з дитинства східцями, і "без розкачки" взялися до роботи. "Не такий страшний чорт, як його малюють". Але, у нашому випадку, ця приказка мала зворотній характер. Я неодноразово бував на Пагорбі Слави і спостерігав ці чагарники, але, повірте, масштаби цієї "екологічної катастрофи" я недооцінював. За декілька десятків хвилин площа прибирання почала нагадувати лісоповал. Деякі деревця "вимахали" висотою до 6-7 м і ризикували через якихось пару років стати вищими за обеліск. Хтось із нас висловив версію про те, що це можливо росте якийсь досі невідомий науці вид бамбуку,адже нас переконували що цим чагарям не більше року. Але в ході роботи ми зрозуміли що там лише наші рідні українські, оспівані в піснях: кленки, ясенки, берестки. І ,точно, ростуть вони там не один рік. А ще пляшки, баночки, папірці... Також, як виявилося потім, недооцінили ми і об`єми цих чагарників, а саме товщину деяких дерев, які просто заховалися за тоншими та вищими представниками нашої місцевої флори. І ,хоча, усі ми звичайні сільські хлопці, руки яких з дитинства звикли до сокири та пилки, але деякі деревця "викликали повагу" і в ручну їх осилить було досить складно. Оскільки, нас переконували що прибирання на Пагорбі Слави проводяться регулярно, і нічого страшного там немає, ми не прихопили з собою жодних засобів механізації, розраховуючи, що зможемо обійтися лише ручним інструментом. Але, потім, ми зрозуміли ,що хлопці ми звичайно міцні, але без "механізації" не обійтися. І вже вирішили стрімким маневром обійти товщі дерева, залишивши їх на потім. Та почали обговорювати дату наступної акції з залученням моторизованих засобів. Але тут до нас вчасно підоспіла допомога, в особі Ємця Ярослава, який ,немов відчуваючи нашу потребу, не забув прихопити з собою бензопилку. Робота пішла трохи веселіше. Всі працювали завзято. Та й як могло бути інакше? Адже, всі, хто підтримав цю акцію, зробив це за доброю волею, велінням своєї душі та покликом серця. І ,нехай, це виглядає трішки пафосно, але повірте, що все саме так і було. Увесь робочий процес проходив із жартами та розмовами. Хлопці спільно знайшли дешевий та безпечний спосіб привести в належний вигляд Обеліск, давши доручення депутату селищної ради Ільченку Івану, озвучити це на сесії. Валерій Олександрович згадував про те, як на Обеліску проходили його уроки англійської, а тим часом Софія Харитонівна ,згадали і її, не могла дочекатися його в класі. Були і ностальгічні спогади про чисті покрашені лавочки , які колись по периметру оточували Пагорб Слави, на яких в шкільні роки усі ми полюбляли посидіти та помилуватися Вільшаною, заодно прогулявши пару уроків. І про ошатні прибрані клумби. І про те, якою честю вважалося у ті часи 9 Травня стояти в Почесному караулі на Погорбі Слави. Говорили ми і про те, на що це все перетворилося сьогодні. Ярослав, за своєю професійною звичкою та покликанням, крім виконання своїх безпосередніх обов`язків з сокирою та пилкою, фіксував увесь цей процес на камеру. І для того, щоб не бути голослівними, ми надаємо Вам, шановні читачі, фотографій, зроблені під час цього прибирання.

 ФОТО В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

FB / OK / VK

На цих фото Ви можете ознайомитися з результатами нашої роботи та з тим, що потрібно ще зробити. А результатом були три величезні купи, навіть не хмизу, а дерев. Та й Пагорб Слави, хоч трішки, почав відповідати своїй назві. Біля підніжжя Пагорба Слави ми мали змогу спостерігати паралельну акцію по прибиранню, в якій брали участь працівники благоустрою та селищної ради, які не побажали приєднатися до нас. Чи то з власної волі, чи то за чиєюсь вказівкою – ми не цікавилися. Хоча, найбільш проблемною ділянкою був саме безпосередньо Пагорб Слави, а не його підніжжя. І разом ми б точно встигли довести почате до кінця. Але, як сталося, так вже й сталося. Через дощ, що почав посилюватися, та вечірні сутінки, які невблаганно почали накочуватися на Пагорб Слави, ми були змушені припинити свою роботу, домовившись довести почате до кінця в один з наступних вихідних. Втомлені, але вдоволені тим, що сьогодні зробили, ми почали спускатися з Пагорба Слави. Насамкінець, ще один учасник нашої акції, наш вільшанський "чарівник велосипеда" Шендрик Саша показав нам майстер-клас, спустившись з Пагорба на своєму "двоколісному другові". Ось так пройшло прибирання Пагорба Слави у неділю у нас у Вільшані. Трішки прикро, звичайно, що людей зібралося не так багато, як хотілося б. Чомусь, на кашу та юшку збирається набагато більше. Але, ми маємо надію, що це був лише перший із подібних заходів, про який можливо не всі знали, можливо, дещо завадила погода. І ми, всі разом, будемо змінювати наше селище, роблячи його хоч трішки кращим ніж до цього. Так, я не можу посперечатися з думкою багатьох людей, що прибирання - це чиясь робота і обов`язок, за які певні люди отримують заробітну плату і 50% премії, - тому що це , як не крути, є правдою. Не буду приховувати, що десь, в глибині душі, я надіявся що після нашого матеріалу влада зробить належні висновки і прийме певні міри по виправленню того стану, в якому перебуває Пагорб Слави. Що хтось почне щось робити. І нам залишиться лише допомогти владі у проведенні цієї роботи. Але надії виявилися марними. Але, не дивлячись ні на що, нам ,все одно, хочеться жити у чистому і красивому краї. І ніхто, крім нас самих, таким його не зробить.

Не можу я оминути поведінку нашого селищного голови. Повірте, сьогодні я не мав жодного бажання писати про це. Але, цей випадок мене просто обурив. Скажу відверто, я б з більшим бажанням написав сьогодні, як наш селищний голова поряд з усіма брав участь у цій акції з сокирою в руках. Адже, ідея цього заходу полягала ще й у тому , щоб хоча б на цей короткий період забути всім про образи та власні амбіції, задля нашого загального добробуту. Та й справа не в мені особисто. Але, навіть, не піднятися до людей і не привітатися – це вже просто неповага. Не кажучи вже про те, що не завадило б просто подякувати цим людям. Адже, крім всього того, ці люди ще й зробили за тебе твою роботу. Так, за велінням серця та за покликом душі, - але твою роботу. А ,натомість, Володимир Михайлович просто проігнорував людей, повів себе так, ніби їх там взагалі не було. Змогли ж це зробити, до їх честі, деякі робітники благоустрою, які піднялися до нас і просто привіталися та поцікавилися чим же ми тут займаємося. Я вже піднімав аналогічне питання з приводу нашої футбольної команди, коли наш голова разом зі своїм заступником вважали нижче своєї гідності привітати хлопців з їхніми перемогами. Жевріла надія, що це була просто випадкова прикрість. І тут вчорашній випадок… Мені здається що люди для нашого голови – це ті хто сидять з ним поряд на сцені Палацу Культури, за щедро накритими столами у генделику, та ті, з ким можна «тирить бабло». А всі інші...

Але досить про сумне. Я думаю,що ми досягли своєї мети. По-перше, ми змогли зібратися хоча б невеликим, але свідомим колективом, і довели собі і всім, що Вільшанці здатні самоорганізовуватися. І віриться, що надалі, ці процеси будуть лише набирати обертів. По-друге, ми зробили нашу Вільшану хоч трішки красивішою та чистішою. По-третє, ми змусили реагувати на вимоги громади нашу місцеву владу. А ,отже, все що ми робимо, не є марною працею. Приєднуйтесь. Далі буде…

+3

Автор: Кривошея О.М. Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

29.11.2016 22:03
1. Романенко Ярослав 0

Пізніше додам відео, поки немаю часу змонтувати


Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 29.11.2016 21:55
  • Перегляди: 555
  • Коментарі: 1

Теги