«КОЛОС» ПІДСУМКИ СЕЗОНУ

Шановні односельчани. Цей матеріал ми вирішили присвятити підсумкам чергового футбольного сезону у нашому селищі, тому цікавий він буде в основному футбольним вболівальникам, хоча ми запрошуємо переглянути його і всіх інших читачів, яким не байдуже життя нашої Вільшани. Отже, завершилися футбольні баталії , що тривали із квітня по кінець листопада, дещо вляглися навколофутбольні пристрасті,- і можна спробувати більш-менш тверезо та об´єктивно оцінити його підсумки.

Головним підсумком цього сезону безперечно є те, що цей сезон ,взагалі,відбувся. Відбувся завдяки небайдужим до нашого сільського футболу людям, і насамперед людині, на чиєму ентузіазмі вже не один рік тримається вся ця справа, Олександру Григоровичу Кравцю. Ми можемо мати різні думки з цього приводу, але у тому що без цієї людини футболу такого рівня у Вільшані не було б, - мене навряд хто переконає. Тому що Олександр Григорович є одним з тих небагатьох, що думають не лише про власну кишеню, а й про справу, яка приносить задоволення людям. І ,на відміну від деяких пропіарених «спонсорів від спорту», наближених до влади, насправді готовий вкладати в спорт власні кошти. Відбувся цей сезон всупереч складній економічній та фінансовій ситуації, в яку нас завели наші державні мужі. І залишається лише подякувати Олександру Григоровичу та всім людям, які доклали зусилля до того, щоб цей сезон відбувся. Та вкотре побажати доброго здоров´я і наснаги подарувати нашому селищу ще не один футбольний сезон.

Також хочеться подякувати гравцям «Колоса», молодим хлопцям, які кожних вихідних затрачали свій час і приїжджали до рідного селища щоб радувати нас своєю грою. Від імені всіх вболівальників вибачитися за критику, що лунала на адресу гравців, здебільшого справедливу, але й іноді не зовсім. Іноді ,чого гріха таїть, проскакували і «міцні слівця». Але ці всі речі споконвіку є невід´ємною частиною футбольних баталій. Головне, щоб гравці розуміли, що у вболівальницьких словах немає жодної краплі зла, а лише бажання спонукати свою улюблену команду грати все краще й краще, і здобувати чергові перемоги. Адже справжні вболівальники розуміють, що хлопці не є професійними футболістами, на відміну від багатьох гравців навіть обласного рівня. І футбол для них є радше улюбленим заняттям, можливістю подарувати вболівальникам свою гру, ніж професійною справою. У кожного з них є робота, навчання, особисте життя. Але хлопці жертвують власними інтересами для того, щоб кожних вихідних дарувати нам чергове видовище, яке називається Футбол. У нас у селищі не так багато місць для відпочинку та цивілізованого проведення дозвілля. Всі ми переживаємо нині не найкращі часи, і саме зараз як ніколи людям потрібна певна розрада. І ось такою розрадою для душі для багатьох і є футбол та наш Вільшанський стадіон.

Офіційні підсумки сезону всім вболівальникам відомі – друге місце в чемпіонаті Городищенського району та четверте в чемпіонаті Черкаської області по першій групі. Якщо порівнювати з минулим роком – то в районі «Колос» вже вкотре стабільно другий. А ось в області, після того як Вільшанський обласний футбол у минулому році ,взагалі, перебував на межі зникнення, четверте місце - безперечний успіх. Хоча ,звичайно, усім вболівальникам хотілося більшого – такою вже є вболівальницька вдача. Славні традиції минулих поколінь «Колоса» привчили нас до того, що ми кожного року чекаємо лише боротьбу за чемпіонство. Але, якщо дивитися об´єктивно, то цього сезону одна команда, а саме уманський «Центрмонтаженерго», була на дві голови сильніша від усіх інших. І по рівню гравців, і по інфраструктурі, і за фінансовим забезпеченням. За оцінками більшості вболівальників це команда рівня першої трійки вищої ліги області. Але боротьба за призову трійку для нашого «Колоса» була цілком реальною. І якби не певний спад у грі та «запроданці-судді», на жаль такі реалії нашого сьогодення, ми цілком могли бути другими. Були у цьому сезоні і відверто провальні матчі, як то обидві гри з уже вищезгадуваним «Центрмонтаженерго», на виїзді з корсунським «Урожаєм», так і ігри, які подарували нам захоплюючі емоції. Це і гра дома з «Червоною Слободою», коли з рахунку 0:2, вдалося відігратися та на останніх секундах вирвати перемогу. Матч із «Урожаєм» вдома, коли вдалося взяти реванш за виїзну поразку. Гра у м.Звенигородка, в якій «Колос» хоча і програв з рахунком 3:4, але показував цілком пристойну гру, і лише свавілля суддів дозволило звенигородцям виграти цей матч. Щось подібне ми могли спостерігати і в домашній грі з тією ж таки командою. Хоча суддівство це ,взагалі, окрема тема для розмови. І чого ми тільки не бачили за останні роки: і відверті «зливання» ігор, і «відверті помилки» лише в один бік, і п´яних бокових суддів, які на полі не те що бігать, стояти не могли. Але це все - лише віддзеркаленням життя в нашій державі.

В чемпіонаті Городищенського району, як вже зазначалося вище, «Колос» зайняв друге місце після команди «Шевченків Край». І про цей чемпіонат хотілося б сказати окремо. Чемпіонат наші хлопці провели більш-менш рівно, хоча і було декілька ігор, в яких «Колос» не добрав такі важливі очки, яких не вистачило на фініші чемпіонату. Це ігри з тим же «Шевченковим Краєм», вербівським «Темпом», мліївським «Садівником». Про останню гру хочеться сказати окремо. Не будемо вдаватися у технічні підробиці, але у цьому матчі мало місце відверте порушення регламенту з боку мліївчан. І за «буквою закону» команді с.Мліїв повинна була зарахована технічна поразка. За іронією долі декілька років тому аналогічна ситуація з точністю до навпаки сталася у грі тих же «Колоса» та «Садівника». І тоді Федерація футболі Городищини виявила свою «принциповість» і зарахувала нашим хлопцям поразку, що й коштувало нам чемпіонства. У нашому ж випадку , не дивлячись на цей прецендент, чиновники Федерації «запам´ятували» цей випадок і вирішили чомусь по іншому, залишивши результат в силі, що знову вартувало нашим хлопцям чемпіонства. Шановні чиновники від Федерації, Феміда , вона ,взагалі, дама із зав´язаними очима, і її байдуже хто перед нею, і хто за ким стоїть. Чому так сталося – питання риторичне. В результаті цього «соломонового рішення» наші хлопці знову залишилися без цілком заслуженого чемпіонства, а переможцем став городищенський «Шевченків Край». Хто стоїть за цією командою, я думаю ми всі знаємо. І якщо таке чемпіонство,здобуте не на футбольному полі, а у владних кабінетах, принесло комусь задоволення, крім чиновників Федерації – тоді грош ціна такому чемпіонату. І справедливо на сьогодні ставиться питання про доцільність участі команди у чемпіонаті Городищенського району. І для нас, справжніх вболівальників, саме команда «Колос» смт. Вільшана є істинним чемпіоном. Знаковою для нашої команди стала гра з тим же таки «Шевченковим Краєм», яка відбулася у м. Городище восени, де наші хлопці довели хто є справжній чемпіон. Городищани, не дивлячись на зайнятість своїх місцевих «зірок», зібрали найсильніший склад і на очах своїх вболівальників та президента збиралися влаштувати показове пригноблення наших хлопців. Кажу це не для прикрас, а тому що сам перебував на цьому матчі і відчував атмосферу на стадіоні. А була це атмосфера відвертої ворожості, при чому не вперше. Хамська поведінка вболівальників, що підігрівалася самими ж гравцями, по відношенню до тренерів, гравців, вболівальників команди-опонента, - зашкалювала. І всі чекали лише моменту коли вони нарешті будуть смакувати поразку Вільшанців та шашлик із чергового барана, який завбачливо смажився по такому випадку. У нас був відверто не найсильніший склад через відсутність по різним причинам декількох гравців. Натомість у нашій команді з´явився один новий гравець. Це уродженець нашого селища Піскун Євгеній, який встиг пограти вже і на професійному рівні, але професійну кар´єру довелося припинити через травму. І ,ось, коли з´явилася можливість допомогти своїм землякам, цей хлопець не пошкодував свого часу і завітав на цю гру аж із м. Олександрія Кіровоградської обл. Приємно усвідомлювати що є ще люди, для яких слова Батьківщина – не просто пустий звук. І завітав не даремно – три мячі забиті ним у другому таймі і стали запорукою перемоги наших хлопців, хоча всі вони без винятку заслужили на цей результат. Адже чіплялися за кожен мяч, вигризаючи зубами, лягаючи під удари та стелячись у підкатах. Після першого тайму рахунок був 2:0 на користь городищан, і в перерві самовдоволені «краяни» вже почали ділити кому яка частина смаженого барана дістанеться. Але потім був другий тайм, вилучення в нашій команді... І здавалося що вже все... але потім нам вдалося зрівняти рахунок раз. І наприкінці гри забити переможні голи. Давно не доводилося бачити такої радості на обличчях наших хлопців, які йшли з поля втомлені, у мокрих від поту та грязних від землі футболках. Давно не доводилося спостерігати таких по накалу та інтризі футбольних баталій. Цю гру можна співставити хіба що із грою з мліївським «Садівником», що відбулася з добрий десяток років тому. Гравці ж «Шевченкового краю» нічого не могли зрозуміти. І ,якось, відразу вичерпався весь набір зловтішань та непристойностей у місцевих вболівльників, - наші хлопці в той осінній вечір просто знищили всі приводи для радості. Молодці.

Приємним моментом є те, що основу команди у цьому сезоні складали саме наші місцеві вихованці: Коваль Андрій, Безпояско Олександр, Нечипоренко Володимир, Різник Роман, Болдирєв Максим ,які здавалося б лише нещодавно бігали за юнацьку команду, наш багаторічний капітан Пучковський Олександр, та уславлений ветеран Вільшанського футболу Насідка Іван. Решта гравців представляли інші населені пункти нашого району та навколишніх сіл. Було в нашій команді і два «легіонери» з м. Черкаси: Головченко Володимир та Горбинко Андрій. Хоча які вони «легіонери»? Малою батьківщиною одного з них є с. Товста, а інший так давно і таким завзяттям грає за «Колос», що вже для всіх став своїм.

Окремо хочеться у цьому сезоні відмітити вболівальників нашої команди. Колись, у чемпіонаті почившого «в Бозі» Радянського Союзу, був такий приз, що мав назву «Разом з командою», який вручався команді, яка збирала на своїх стадіонах найбільшу кількість вболівальників. Так от, наші вболівальники безперечно вже який рік підряд були б головними претендентами на цю номінацію. За останні роки довелося побувати на футбольних матчах у багатьох населених пунктах області, але такої підтримки як на нашому селищному стадіоні не було ніде. Адже на кожен футбольний матч з´їжджаються любителі цієї гри не лише з Вільшани, а й з усіх навколишніх сіл. Тому що для людей футбол став святом, можливістю відволіктися від буденності та одноманітності сільського побуту, нагодою побачитися із давніми друзями. Особливо відмітився у цьому сезоні наш «фанатський сектор», який у кожному матчі несамовито підтримував своїх улюбленців. Приємною стала традиція, коли футболісти після кожної гри підходили і дякували своїм фанам за підтримку. А ,особливо, знаковим був момент, коли після одного із домашніх матчів до наших вболівальників підійшли і персонально подякували за підтримку гравці команди суперника. Зі словами що вони заздрять «Колосу» за те, що у нього є така підтримка. Скажу відверто, я таке бачив вперше в житті. Але наші вболівальники таке відношення до себе заслужили. Приємною традицією стало і вручення перед початком кожної домашньої гри клубних футболок найзапеклішому та найвідданішому вболівальнику, яку започаткувало керівництво клубу. Підтримувати команду вболівальники і на виїздних матчах. І ,іноді, наших вболівальників на гостьових трибунах було більше ніж місцевих. Так, на грі в м. Умань, населення якої складає 85 тис., вболівальників «Колоса» на трибунах місцевого красеня-стадіона було точно більше ніж місцевих. До речі, ця подорож була організована для вболівальників за сприяння та фінансової підтримки братів Кожушків: Романа Миколайовича та Валерія Миколайовича, теж справжніх вболівальників місцевої команди.

Так що підтримка «Колосу» забезпечена і на наступний сезон. Головне - щоб він відбувся. І люди, які вже не один рік «тягнуть за собою цей віз», - і в наступному році не полишили цю невдячну справу і подарували нам ще один футбольний сезон у нашому селищі. Нашим хлопцям хочеться побажати головне міцного здоров´я, відмінної фізичної форми, щоб наступний сезон минув без травм, наснаги та нових звитяг у футбольних баталіях. Ну а нам, вболівальникам, залишається з нетерпінням чекати наступної весни, коли зазеленіє галявина на нашому селищному стадіоні, і ми всі знову зберемося для того щоб зустрітися з друзями, обговорити останні футбольні новини, та повболівати за свій улюблений «Колос».

 

 

P.S. Але не обходилося у цьому сезоні і без ложки дьогтю. Із жалем доводиться констатувати той факт, що серед усіх учасників чемпіонату області ми маємо мабуть найгірший стадіон. А це не лише великі міста з відповідними фінансовими потужностями, а й невеликі селища, які можна порівняти з Вільшаною. Ми всі розуміємо що всі ці питання впираються здебільшого у фінансову складову. Але які такі великі кошти потрібні для того, щоб зремонтувати лавочки, прибрати сміття, чи закопати невеликий столик - невідомо. Тим більше за селищним стадіоном закріплена людина, яка отримує за це заробітну плату. Але це ,чомусь, для неї становить складність. І відверто неприємно стає за власне селище, коли приїжджають вболівальники команд гостей, а їм немає де сісти, тому що немає кому прибити дошку. Просто неприємно...

0

Автор: Фідель Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

08.12.2017 18:07
1. Заболотній Василь 0

...далі іще буде...


Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 08.12.2017 10:07
  • Перегляди: 196
  • Коментарі: 1

Теги