«Колос» – спасибі за сезон.

Шановні односельчани. У неділю, 23 жовтня, на селищному стадіоні відбувся останній матч чемпіонату Городищенського району з футболу між командами «Колос» смт. Вільшана та «Шевченків край» м.Городище. Саме у цій грі вирішувалася доля золотих медалей чемпіонату. До цього матчу обидві команди підійшли з таким очковим здобутком: «Шевченків край» - 44 очки, «Колос» - 43 очки. Тобто вільшанцям була потрібна лише перемога. Напередодні у Вільшані відбувся ще один футбольний матч між командами «Вільшана» смт. Вільшана та «Граніт» с.Хлистунівка. Так склалося, що й у цій грі «на кону» теж були медалі чемпіонату , але «бронзового» ґатунку. Вільшанці у цій грі поступилися команді Хлистунівки, яка у другому колі показувала швидкий та дуже симпатичний футбол. І третє місце, на жаль для всіх нас, дісталося «Граніту». Тож всім вболівальникам дуже хотілося щоб футбольний сезон у Вільшані завершився на мажорній ноті. Адже після першого кола лідирувала команд «Темп» з Вербівки, «Колос» йшов другим. У середині другого кола вільшанці вже йшли першими і випереджали «Шевченків край» на два очки, маючи чудові шанси на чемпіонство. Але прикра поразка у Хлистунівці відкинула «Колос» на друге місце і тепер потрібна була лише перемога. І, ось, об 11 год судді вивели за собою на селищний стадіон обидві команди. Вболівальників на стадіоні цього разу зібралося ,скажемо відверто, не надто багато . Можливо, просто не всі знали про цей матч, можливо через дещо ранній початок, можливо по якійсь іншій причині – цього сказати не можу. При цьому ,мабуть, половина присутніх – це жителі навколишніх сіл та вболівальники «Шевченкового краю». Все-таки, на майбутнє, хотілося більшої підтримки для наших хлопців. Влітку ми відвідували матч «Шевченків край» - «Колос» у м.Городище. Там болільників було набагато більше. При цьому, такого ворожого відношення до вільшанці на цій грі, як з боку городищан ,я не зустрічав в жодному іншому місці. Цього разу я не буду детально зупинятися на самому перебігу гри, тому що не хочу ятрити душу собі, учасникам цього матчу та всім запеклими вболівальникам. А якщо коротко, то на 10 хвилині в одній з атак городищани відкрили рахунок, потім у другому таймі був дуже сумнівний пенальті і рахунок подвоївся, і вже в кінці матчу було забито третій гол. Але нехай Вас, шановні читачі, не вводить в оману цей рахунок, тому що він не відображає того, що насправді відбувалося на футбольному полі. Адже, ігрова та територіальна перевага була повністю на боці вільшанців на протязі усієї гри. Було безліч нереалізованих гольових моментів, незабитий пенальті, упереджене суддівство. Мабуть, у цей день Фортуна була на боці городищан. Ця примхлива пані у цей день чомусь ну ніяк не хотіла повернутися обличчями до наших хлопців. І, хто б мені що не казав, але вільшанці у цей день заслуговували на перемогу більше ніж будь-хто інший. Тому що переважна більшість гравців команди «билася і лягала» на кожному клаптику поля. Так, будемо говорити відверто, склад городищан на сьогоднішній день переважає решту команд району за своєю майстерністю та досвідом ( до «методів» комплектації цієї команди я повернуся пізніше). І ,мабуть, єдиним шансом «Колоса» був характер та спортивна злість. І характер був присутній у цей день у грі вільшанської команди. А спортивна злість…. Чи є більший подразник для наших хлопців ніж команда з Городища. Але шкіряна куля відверто не хотіла лізти у ворота… І всі справжні вболівальники та поціновувачі «гри мільйонів» прекрасно це розуміли. Мені ця гра чимось нагадала фінал чемпіонату Європи 1988 року між збірними Голландії з чудовими Ван Бастеном і Гуллітом та збірною Радянського Союзу «метра» Валерія Васильовича Лобановського. Усі вболівальники зі стажем дуже добре пам’ятають цей незабутній матч, де збірна Союзу, яка складалася в основному з гравців київського «Динамо» мала величезну перевагу, але ,натомість, отримала два голи у свої ворота. І ще раз хочу відзначити, наші хлопці повністю переграли «Шевченків край» з його уславленими зірками «місцевого розливу», яких іноді на полі зовсім не було видно.Іі вони просто не знали що робити з нашими хлопцями, хоча ще вранці, до матчу, були закуплені всі продукти та смажилося порося для святкування чемпіонства. Але у футболі перемагає той хто більше забиває голів у ворота суперників. І ні тренерам ні гравцям «Колоса» не повинно бути соромно за цю гру.

А ,тепер, хотілося б підвести деякі підсумки футбольного сезону 2016 року. І ,перше, що хотілося зробити – це подякувати гравцям та тренерам команди «Колос» за цей рік, в якому Ви подарували нам безліч емоцій та вражень. Іноді приємних, іноді не дуже. Але ця команда, цей сезон, нікого не міг залишити байдужим. Адже цей сезон відбувся не «завдяки» - а «всупереч». Всупереч всьому. Адже ще на початку року ми всі остерігалися чи не зникне «Колос» взагалі з футбольної мапи району та області. Але команда ,всупереч всьому, стартувала у чемпіонаті району. Всупереч тиску на організаторів та натхненників Футболу у нашому селищі з боку наших місцевих «правителів» , які ну ніяк не можуть задовольнити свої непомірні амбіції після виборчої кампанії. Всупереч несприйняття «Колоса» деякими представниками нашої районної влади. Всупереч скрутному фінансовому становищу, яке виникло після вищевказаних подій. І увесь цей чемпіонат «Колос» грав саме «всупереч». Всупереч сумнівному суддівству, адже як виявляється бюджету нашої Федерації футболу вистачає лише на городищенських суддів. Особливо показовим у цьому плані була недільна гра. Усі ми бачили той «ну дуже» сумнівний пенальті у наші ворота у другому таймі. Хочеться розповісти усім Вам, шановні читачі, історію яка передувала проведенню цього матчу. Напередодні у кабінеті заступника голови Городищенської районної ради М.В.Панчишина за участю членів районної Федерації футболу та представників команд було проведено робочу народу по питанню проведення цього матчу , на якій ,зокрема, піднімалося питання суддівства. Так, з боку представників команди «Колос» була надана пропозиція запросити для обслуговування цієї гри нейтральних суддів з-за меж нашого району для уникнення різних «недоречностей» . Регламентом проведення чемпіонату це дозволяється, витрати по їх відрядженню приймаюча сторона зобов’язувалася взяти на себе. Тобто, ніяких перепон для цього не було. Тим більше, що така практика існує не лише на місцевому, а й на міжнародних рівнях. Окрім однієї – це категорична відмова від такого варіанту представників команди «Шевченків край», включно з її високими покровителями. Ну і ,«звичайно», що все керівництво Федерації футболу та району підтримало думку «високих покровителів» «Шевченкового краю». Що тут переважило: чи то авторитет, чи то більший «гаманець» - питання риторичне. Результат ми бачили на футбольному полі – суддя зовсім випустив «канву гри» зі своїх рук. Куди і як він свистів всі бачили. На футбольному жаргоні це називається: «зробити гру». Мушу сказати, що зроблено це було професійно. На самому початку матчу на жовті картки «були посаджені» ключові виконавці «Колоса» у центрі поля. При чому за подібні ж порушення гравцям «Шевченкового краю» «гірчичників» ніхто давати не збирався. У той момент, коли вільшанці ,здавалося, от-от дотиснуть суперника, «ну дуже вчасно» у ворота «Колоса» був призначений сумнівний пенальті . Так, в кінці гри пішли і жовті картки і був призначений пенальті у ворота городищан, але це вже не могло вплинути на результат матчу і виглядало як окозамилювання. Все було зроблено грамотно і в толк. Ось так от вирішуються у нашому райцентрі питання щодо Вільшани. І мушу сказати - що не вперше.

Тепер, щодо історії ,що сталася по закінченню першого кола цього чемпіонаті. У першому колі декілька наших хлопців грали за команду «Шевченків край» у чемпіонату області по вищій лізі. З'являлися в основі вони дуже рідко і під кінець чемпіонату деякі знані «майстри» «Шевченкового краю», взагалі, вирішили прибрати вільшанці зі складу команди, що і було зроблено. І ключовим у цьому рішенні ,все-таки ,було не питання «профпридатності», а, питання прописки. Але, при цьому, ще й була поставлена умова гравцям з інших сіл району ,щодо виступу їх за «Колос», а конкретніше про ї х перехід до «Шевченкового краю». Ось ,так, «Колос» після першого кола втратив двох своїх ключових гравців. А ці люди були вихованцями саме цієї команди. Принаймні, один із них здобув собі своє «футбольне імя» саме у Вільшані, і саме тут з нього зробили того Силку якого знає весь район. Ось так нам віддячив за нашу болільницьку любов уславлений Грицай, якого ми готові були у минулому сезоні носити на руках. І що ж ми побачили у неділю? Непристойні жести на свою адресу? Демонстративний , цинічний балаган після закінчення матчу, які вони вважали святкуванням? Повну неповагу до нас – господарів поля? Оце і є рівень цих майстрів. Це ще раз показує відношення городищан до нас – вільшанців. У цьому контексті ,чомусь, спадають на думку слова нашого Генія «Кохайтеся, чорнобриві,  Та не з москалями …..» Але нехай це все залишиться на їх совісті. Думаю, що нам усім, просто слід зробити з цих подій правильні висновки і йти далі.

Врешті-решт ,у цьому сезоні здобуто Кубок району, завойовано срібні медалі чемпіонату. Після минулорічного феєричного сезону з його обласним чемпіонством здобутки цього сезону можуть здатися не надто значними. Але справжній болільник розуміє, що нинішні срібні медалі вартують більше, ніж усі здобутки минулих років на обласному рівні. Тому що ,цього року, вони були здобуті власними силами, у скрутних умовах, і в прямому розумінні – «потом і кров'ю». Були і феєричні перемоги, були і прикрі поразки, були і зворушливі моменти, були і втрати. Ще раз хочу наголосити, що ,принаймні, байдужим цей сезон не залишив нікого. І справжній «Вболівальник» буде з командою і в часи перемог, і в часи поразок. Адже без поразок не буває перемог. Тим більше, що ми всі повинні розуміти, що ці хлопці не є професійними гравцями і давайте не будемо судити їх надто суворо. Адже, у чому їм точно не можна дорікнути за недільний матч, – так це у відсутності самовіддачі, у бажанні перемогти, у неповазі до вболівальників. Я спеціально не називав ніяких прізвищ, адже справжні вболівальники знають всіх поіменно, і, хто б що не говорив, хлопці, у цей день у Вас на полі була Команда. Так , можливо, були помилки. Можливо, інколи не вистачало виконавської майстерності. Але Ви боролися. І хочеться побажати ,щоб таку гру Ви демонстрували у кожному матчі. А перемоги ще обов’язково прийдуть.

Особливу вдячність від імені вболівальників хочеться висловити адміністрації команди, а саме, тренеру Симоненку Миколі, начальнику команди Козубу Анатолію Івановичу, лікарю Максименку Івану Івановичу та головному натхненнику та організатору усіх футбольних процесів у нашому селищі Олександру Григоровичу Кравцю. Тому що саме ця людина є головною рушійною силою, яка рухає наш Вільшанський футбол уперед. Адже, не так багато у наш нелегкий час людей, які готові вкладати свій час, свої гроші, свої зв’язки, свої можливості на благо людям, своєму селищу, підростаючому поколінню. Ще навесні, в одній із свої статей, я висловлював побоювання що футбол з Вільшани може піти назавжди, і «Колос» зникне як багаторічний бренд Вільшани. Адже тоді, у післявиборчий період, наші «вільшанські правителі» саме взялися почали вчиняти «розбір» з людьми, які посміли стати супроти них. Але, не дивлячись ні на що, «Колос» вдалося зберегти. І вдалося це зробити ,насамперед, завдяки Олександру Григоровичу. І ми всі надіємося ,що пройде певний час, стихнуть емоції навколо недільної поразки, охолонуть «гарячі голови» і ми всі згадаємо, що «Колос» - це наша улюблена команда,яка пов'язує багатьох із нас якоюсь нестримною силою, що дивним чином примушує нас закинути у вихідний день усі свої справи і знову відвідати наш селищний стадіон. Тому що у Вільшані ще є такі люди як Олександр Григорович, який я вірю і далі буде підтримувати та надихати нашу улюблену команду. Адже, по іншому він напевне уже не зможе. Тому що у Вільшані є дуже багато справжніх вболівальників , які разом з командою не лише у часи перемог – а й у часи поразок. Тому що Вільшану вже не можливо уявити без футболу. І ми всі будемо чекати від нашого улюбленого «Колоса» нових перемог, знову завітавши на наш селищний стадіон, який для багатьох став місце де можна «відвести душу», погомоніти з друзями, обмінятися враженнями.


 

P.S. У своєму матеріалі, присвяченому здобуттю «Колосом» Кубка району я звертав увагу на те, що наші місцеві «правителі» не спромоглися привітати хлопців з цим здобутком. І їх відношення до мене чи Кравця О.Г. тут зовсім ні до чого і пропонував їм це зробити на святі Дня села. Що ж натомість? Я мав розмову з людьми ,що зверталися особисто і до гр.Ярового і до гр..Дрея з подібним проханням.. Знаєте яка була відповідь? – «Ми розберемося самі». Розібралися. У неділя ми мали аналогічну історію. Ніхто з «правителів» навіть не спромігся відвідати цю гру. Невже гонор і амбіції «зашкалюють» настільки ,що ці люди не можуть «опуститися» до того, щоб зайти до хлопців у роздягальну після гри. Та ,врешті-решт, це є і вашими посадовими обов’язками. Але ,мабуть, ці люди вважають свої посади занадто високими для спілкування зі звичайними сільським хлопцями. Але ,колись же вони були такими ж простими сільськими хлопцями. Один із Сагайдачного, який ганяв м’яч у Глибокому. Інший простий хлопець з Драбова, який ганяв м’яч із учнями на шкільному майданчику. Забулося…. Просто хлопці тут ні до чого…. Вони заслуговують на повагу та привітання.

+2

Автор: Олег Кривошея Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

27.10.2016 15:13
1. Пучковський Олександр 0

Щиро дякуємо за такі слова)) я впевний що команда приєднається до слів подяки)


Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 27.10.2016 11:02
  • Перегляди: 327
  • Коментарі: 1

Теги