«Раз добром нагріте серце 
Вік не прохолоне! 
Діла добрих обновляться, 
Діла злих загинуть». 

Т.Г. Шевченко «Сон»

 

ГРОМАДА ПОЧИНАЄТЬСЯ З НАС

 

Шановні односельчани. Сьогоднішній свій матеріал ми хочемо присвятити питанню ГРОМАДИ. Ні, не територіальному об´єднанню і не створенню Вільшанської ОТГ, хоча це питання теж стоїть дуже гостро, а саме питанню розуміння ГРОМАДИ, як соціального утворення. Ми не можемо достеменно стверджувати що Вільшанська об´єднана територіальна громада чи то буде створена, чи то не буде. Але вже давно усім нам варто задуматися – а чому ж ,все-таки, навколишні села не виявляють особливого бажання приєднуватися до нас. На шпальтах цього сайту ми вже наводили приклад того, як ГРОМАДОЮ є с. Зелена Діброва. І на наше тверде переконання головною метою не є оформлення статусу ГРОМАДИ, як юридичного поняття, хоча це питання теж дуже важливе. Нам насамперед потрібно саме, СТАТИ ГРОМАДОЮ, тобто утворенням в якому його учасники, ставлять суспільні інтереси принаймні в рівні зі своїми власними. Утворенням, на якому не лише заробляють гроші та вдовольняють свої власні амбіції . А головне, щоб ми стали ГРОМАДОЮ у повному розумінні цього слова.

У нашому селищі також є багато прикладів того, як прості люди своїм власним прикладом показують всім нам, що ж то воно означає, – БУТИ ГРОМАДОЮ. І одним із визначенням поняття громади є ГУРТ ДРУЖНІХ ЛЮДЕЙ. Саме про один із таких прикладів та гурт друзів ми і хочемо Вам розповісти.

Скажемо відверто, ми вже давно планували написання та публікацію даного матеріалу, розуміючи що про цю добру справу навряд чи хтось наважиться написати в офіційній пресі з огляду на громадянську позицію її учасників. Але не мали змоги. Не мали тому, що ніяк не вдавалося отримати дозвіл на його публікацію від безпосередніх учасників цієї доброї справи. Але після кількатижневих умовлянь нам, все-таки, вдалося отримати добро. Але з умовою, що ми не будемо вказувати ні прізвищ, ні імен, ні регалій. А пропозиція про публікацію групового фото учасників ,взагалі, наштовхнулася мало не на агресію. І всі наші спроби переконати хлопців, що це ніякий не піар, і не самореклама успіхом не увінчалися. Є таке мудре висловлювання Р. Кеннеді «На світі є дві речі, які вимагають тиші – це гроші і благодійність». А тому, з іншого боку, залишається лише порадіти за те, що у нас ще залишилися люди, які й досі ще дотримуються цього принципу та вважають, що добрими справами хизуватися не варто. Хоча, повторюємося, це ніяке не хизування і не піар, а саме приклад для наслідування всім нам, що ж то таке, - бути ГРОМАДОЮ. Тому у даному матеріалі, за вимогою героїв цієї статті, Ви не побачите ні їх прізвищ, ні фотографій.

А мова піде про ремонт та облагородження пам´ятника уродженцю нашого селища, воїну-інтернаціоналісту, який загинув під час виконання інтернаціонального обов´язку в ДР Афганістан, Забожку Олегу Леонідовичу. На сьогодні можна почути багато суперечок та думок з приводу цієї війни. Але, не дивлячись ні на що - це частина нашої історії. І молоді хлопці віддавали свої життя за ідеали, в які вони вірили. І воїн-інтернаціоналіст Забожко О.Л. - це теж частина історії нашого селища, тим більше частина героїчна. Цей меморіал знаходиться на території Вільшанської восьмирічної школи і являє собою меморіальну плиту в кінці невеликої затишної алеї, обсаженої деревцями.

 

Пам´ятник було встановлено ще за часів Радянського Союзу. А час , як стверджують філософи, владний над усим. Тому, з плином того ж таки часу, і сам пам´ятник, і огорожа, і алея прийшли у зовсім неприглядний вигляд. І питання про приведення цього меморіалу у належний стан стояло вже давно. Не раз воно піднімалося і на сесіях селищної Ради, і на громадських слуханнях. Але, то не було коштів, то можливості, то ще чогось. Особисто можу згадати одне з останніх подібних засідань, коли підряд на придбання матеріалів для ремонту цього пам´ятника дуже хотів отримати замісник селищного голови, а за сумісництвом успішний за часів нинішнього «правління» селищної Ради, підприємець. Але цю шляхетну справу у свої руки взяли самі воїни- інтернаціоналісти. І відразу закипіла робота. Один із наших місцевих підприємців посприяв у придбанні за найдешевшими цінами (виявляється не всі думають лише про те щоб заробити) металу та труб, з якого була виготовлена огорожа. Зауважте, фактично собі у збиток, тому що не міг вчинити з хлопцями по іншому. Було закуплено мраморну плиту, тротуарну плитку,бурдюри, інші будівельні матеріали. Кошти на придбання цих матеріалів було виділено із бюджету селищної Ради, а тому з огляду на те, що ,на жаль, доводилося хлопцям чути і необгрунтовані звинувачення на свою адресу та на їх прохання, публікуємо витрати в розрізі матеріалів:

Плитка тротуарна - 9150 грн;

Бурдюри - 2926 грн;

Мраморна плита - 2000 грн.;

Труби - 7193 грн.;

Інші матеріали - 14659 8 грн.

Всього - 35 928 грн.

Скажемо Вам відверто, що з того часу як ми почали цікавитися господарською діяльністю нашої селищної Ради, – це нечувана цифра. Для порівняння назвемо ще одну цифру, що прозвучала на останньому засіданні селищної Ради – проект пам´ятника Воїну- визволителю на першій дільниці коштував 17 160 грн. Тобто половину суми, яка була затрачена на весь меморіал Воїну – інтернаціоналісту. Та й ,взагалі, це перший випадок за останні роки у нашому селищі, коли щось подібне було зроблено без будь-якого проекту. І, як виявляється, – це можливо, і виходить принаймні не гірше ніж з проектом. Просто унікальний випадок, який вартий того, щоб внести в анали історії нашого рідного селища. Люди, які взялися за цю добру справу, знайшли фахового у цій справі спеціаліста, який підказав їм як і де краще встановити мраморну плиту. До всього іншого доходили своїм селянським, господарським, кмітливим розумом.

І закипіла робота... І ,хоча, ми не називаємо жодних прізвищ та імен, - всі місцеві мешканці добре знають цих людей в обличчя. Тому що більше місяця всі, хто в певних справах бував у «центрі», мав змогу спостерігати за завзятою роботою цих хлопців. Адже кожного дня вони жертвували своїм часом, особистими справами і йшли до місця своєї «трудової вахти». Тому що вважали цю справу своїм священним обов´язком, даниною пам´яті та шани загиблому товаришу. Власним автотранспортом, на власному бензині, власним інструментом до самого пізнього вечора тривала напружена праця. Кожен з цих людей вишукував можливість внести і свою лепту у цю шляхетну справу, крадучи час у своїх сімей та в самих себе. Працювали не для галочки, не за гроші – про це ,навіть, мова не йшла. І за словами хлопців, вони б перестали поважать самі себе, якби заробили на цьому хоча б копійчину. Тому що працювали задля власного сумління. І не потрібно було робили жодних екпертиз, - тому що їх не потрібно було контролювати. Тому що єдиним і найнадійнішим їхнім контролером була людська совість та порядність. Надавали посильну допомогу і місцеві підприємці, хто коштами, хто матеріалами, хто робочою силою. Так одним із підприємців було надано вази під квіти, які будуть висажені навесні. І в грудні всі ми змогли побачити красивий ошатний меморіал Воїну- інтернаціоналісту Забожку Олегу Леонідовичу, який безперечно став ще однією окрасою нашого селища. Даниною пам´яті нашому земляку-герою від його небайдужих односельців.

 

Ось такий от приклад для наслідування. Приклад того, як бути ГРОМАДОЮ не на папері – а реальними справами. Тому що саме таке відношення до історії селища, до його людей, до витрачання бюджетних коштів, і означає, – бути ГРОМАДОЮ. І таких прикладів не мало можна нарахувати в нашому селищі. Наприклад, ми знаємо що над вже згадуваним пам´ятником Воїну-визволителю на першій дільниці з власної волі та за покликом серця вже не один рік тримають шефство жителі вул. Миру, висаджуючи кожної весни живі квіти та доглядаючи за ним протягом всього року. Можна згадати і Заставу на Качай-Бабі, на якій всі так люблять відпочивати. І Шендрикову криницю, яку влітку власними силами опорядили рибалки. Знаємо, що багато хто із Вас, шановні читачі, може назвати й інші приклади такого відношення до ГРОМАДИ.

За словами хлопців, це ще не все. І вони при першій можливості планують поставити навколо меморіалу ліхтарі для того, щоб цей пам´ятник світився вогнями і вночі. За їхніми розповідями, під час їх роботи до них підходило дуже багато простих людей. Цікавилися ходом робіт, підказували, ділилися власним досвідом та дякували за добру справу. Я впевнений що й вся громада нашого селища висловлює цим хлопцям свою вдячність та величезну повагу за цю добру справу, за приклад для наслідування.

 

P.S. Повірте, дуже важко і не маю жодного бажання писати про такі речі у матеріалі, який повинен надихати та вселяти віру у майбутнє нашого селища, але... Зі слів хлопців, жодного разу не спромігся підійти до них та поцікавитися ходом робіт лише селищний голова... Тим більше, що на одному із попередніх засідань він давав обіцянку що готовий стати до роботи разом з хлопцями. Але, не дивлячись на це, ніхто й не вимагав його особистого «трудового подвигу» , хоча... знаємо по собі – найкраще надихає саме особистий приклад. Але, міг хоча б направити на ці роботи працівників благоустрою, адже це робота за їх основним призначенням. Хоча, з огляду на наш попередній матеріал, не зрозуміло,- яка. Була можливість у наших «правителів» публічно подякувати хлопцям і на останній сесії селищної ради, але.. Ось такі от приклади ГРОМАДИ маємо у своєму рідному селищі. Одні власними силами, власним коштом, жертвують особистим часом щоб принести якусь користь спільноті, а інші, замість того щоб відвезти громадські дрова пенсіонерам чи малозабезпеченим – везуть їх до власного обійстя. І ,допоки, ми не почнемо жити за прикладом героїв нашого сьогоднішнього матеріалу, а будемо жити за законами наших «правителів» – ми не станемо ГРОМАДОЮ.

0

Автор: Кривошея О.М., Ярослав Романенко

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опублікував: Романенко Ярослав
  • Опубліковано 22.01.2018 22:13
  • Перегляди: 639

Теги