Пам´яті Дмитра Гнатовича Лисенка

Та всіх вчителів, яких вже немає з нами

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

 

ЕПОХА МУДРИХ ВЧИТЕЛІВ

 

 

Шановні односельчани. На днях багато хто із нас з сумом почув звістку про смерть однієї людини. Нашого односельця, вчителя від Бога, просто доброго та мудрого Чоловіка - Дмитра Гнатовича Лисенка. Знаєте, таке відчуття, що з кожною такою звісткою ніби відходить у небуття частинка шкільних років, частинка тієї доброти та життєвої мудрості, яку несли у собі ці люди, частинка тих добрих та світлих часів, які ассоціюються з шкільними вчителями. І ці часи без перебільшення залишаться в пам´яті багатьох із нас як ЕПОХА МУДРИХ ВЧИТЕЛІВ...

Пам´ятаю, як Дмитро Гнатович з´явився у Вільшанській середній школі, переїхавши до Вільшани із с. Товста. Невисокий, завжди підтягнутий, з акуратно підстриженими вусами, у великих простеньких окулярах. І на багато років Дмитро Гнатович став улюбленим вчителем для багатьох учнів середньої школи. Викладав Дмитро Гнатович географію та біологію. Шкільні підручники по гуманітарним предметам тих років були написані та упорядковані в однобічній сухій манері. І головною їх ціллю ,здебільшого, було не суперечити генеральній лінії партії та пропагувати переваги радянського способу життя. Але Дмитро Гнатович на свої уроках ніколи не обмежувався шкільною програмою і умів зробити з цих, здавалося б не надто цікавих предметів, захоплюючі дійства, на яких ми сиділи і з захопленням та відкритими ротами ловили кожне слово Вчителя. Тому що був він дуже ерудованою та начитаною людиною. На кожному уроці Дмитро Гнатович ділився з нами новими цікавими історіями та фактами, яких не можна було знайти в жодному шкільному підручнику. І звичайний урок географії біля простенької шкільної географічної карти перетворювався на захоплюючу подорож по різних країнах та континентах. І слухаючи його, ми немовби почергово починали опинятися то в мексиканських пампасах, то в джунглях Амазонки, то пірнати у води Світового океану, то підніматися на вершину Джомолунгми, то засмагали на пляжах Гавани... А на уроках біології навколо нас ніби починали шуміти сосни Буковини, плавати інфузорії туфельки, бігати ссавці... Був у цього Вчителя якийсь дивовижний талант, або як би сказали нині харизма, захоплювати аудиторію та тримати у захваті від початку уроку і до кінця. І незалежно від того, чи то був круглий відмінник чи затятий двієчник. Адже це були часи, коли ще не було ні гаджетів, ні інтернету, по телевізору можна було отримати лише обмежену однобоку кількість інформації. І головним джерелом знань для нас тоді була книга та шкільні вчителі. І ,маючи нині змогу порівняти, можна з гордістю сказати, що нам поталанило що нас навчали Вчителі, з якими ніколи не зрівняється жоден National Geographic чи Discovery.

Але головними предметом, якому навчав нас Дмитро Гнатович та й всі вчителі тієї епохи, - це вміння бути людиною. Цього предмету не було ні в шкільних розкладах, ні в учнівських щоденниках, ні в бібліотечних підручниках. По ньому в класних журналах не виставляли оцінок, тому що кожного з нас з цього предмету пізніше екзаменував набагато суворіший екзаменатор – саме життя. Адже ці люди самою своєю присутністю несли доброту, людяність, щирість, повагу до людей. Згадуючи вчителів тієї епохи, мимоволі починаш посміхатися, і в пам´яті постають їх світлі постаті. Дмитро Гнатович у своєму фетровому брилику, Микола Євтихійович у своєму старенькому смугастому костюмчику, Володимир Свиридович у своєму чорному новомодньому пальті, Галина Іванівна, запнута непомірною кількістю хусток, Микола Павлович у військовій формі, Тетяна Давидівна, Ольга Василівна, Ніна Миколаївна та багато інших. Для мене досі залишається загадкою, як ці люди уміли тримати якусь непомітну межу між повагою і доступністю до себе. Адже, Вчитель у ті часи був одночасно і чимось недосяжним, і з тим же близьким другом. І кожним своїм словом наші Вчителі намагалися нести нам добро, людяність, життєву мудрість. І ,головне, намагалися зробити з нас справжніх людей. З того часу багато що змінилося. Змінилася школа, змінилися учні. Скажу відверто, що сам являюся затятим прихильником того, що у нашій державі потрібно міняти все. А ,інакше, ми ніколи нормально жити не почнемо. Але, читаючи відгуки про нову шкільну реформу, чомусь починаєш ностальгувати. І знову хочеться повернутися у ту стару добру школу зі шкільними лінійками та циркулями, напрасованими фартушками та білими бантами...

Вже багато наших Вчителі відійшло у Вічність, залишивши по собі найкращі та насвітліші спогади. Їх учні розлетілися по всьому світу і приймати суворі іспити у них почало вже саме життя. Але в кожному з нас залишилася частка того добра та світла, якими ділилися з нами наші Вчителі. Світла пам´ять всім тим людям, які несли нам розумне, добре, вічне в

ЕПОХУ МУДРИХ ВЧИТЕЛІВ.         

0

Автор: Фідель Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 27.11.2017 10:14
  • Перегляди: 220

Теги