Волонтери з Воронівки
Волонтери з Воронівки

Ще букавально вчора, відзначаючи День Українського козацтва і День захисника України, ми, сидячи за гарно вбраними столами, виголошували гучні тости за здоров”я і довголіття наших воїнів. А ось людям, яких ви бачите на фото, було трошки не до цього. Вони вантажили на причеп вантажівки чергову партію «гуманітарки» - продовольства. Цю вітамінну продукцію із села Воронівки Городищенського району, що на Черкащині, незабаром повезуть на Схід. Олександр та Олексій Гладкі є фермерами, які із перших днів війни у зоні АТО займаються волонтерством. Не за вказівкою згори, не задля нагород чи відзнак, а за покликом душі і серця. Батько та син вирощують на власній присадибній ділянці чудові овочі, фрукти, збіжжя. Частину врожаю везуть на ринок – жити ж селянинові якось треба? Те, що лишається, за підказкою народної художниці і за сумісництвом волонтера Лесі Тищенко, яка має у Воронівці власну творчу майстерню, АДРЕСНО відправляють на фронт. Туди, де найпотрібніше. Навчені гірким досвідом, намагаються допомагати Війську без посередників – для чого годувати «тилових щурів», які навчилися віртуозно «віджимати» подарунки волонтерів у вояків?... Олександр і Олексій передають вітамінну продукцію із рук в руки – буквально. Адже так на душі спокійніше. Спитав у них : «Не втомилися? Це ж які витрати? Чи плануєте допомагати нашим воїнам і далі?» Батько і син майже в один голос відповіли : «Ні, не втомилися. Це ж – богоугодна справа. Адже хто, як не ми?» Воістину : перемога на фронті «кується» не у високих столичних кабінетах, у яких «окопалися» чинуші-бюрократи, а віддалених українських селах. Таких, як Воронівка – одне із багатьох сіл Городищенського району. Тут живуть і працюють люди, для яких слова «допомагати воїнам» - не просто слова. А – керівництво до дії. Я багато разів поспіль зустрічав саме у таких віддалених від столиці селах, щирих душею, самовідданих патріотів, які діляться із нашими вояками останнім. І – не виголошують гучних тостів за здоров”я і довголіття українських солдатів і офіцерів, які нині тримають удар на передовій.

Дякую вам, Лесе, Олександре і Олексіє, за те, що ви є!

0

Автор: Сергій Комісаров Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 16.10.2018 14:51
  • Перегляди: 227

Теги