Літературно-меморіальний музей Івана Ле у місті Городище

Життєвий і творчий шлях відомого українського письменника Івана Ле тісно пов’язаний з містом Городище. Під цим псевдонімом, вигаданим у 1913 році співробітниками черкаської газети «Приднепровье», увійшов у літературу Іван Леонтійович Мойся. У нашому місті письменник познайомився зі своєю дружиною, написав немало творів, збудував свій дім.

10 березня 1983 р. на базі цього будинку, переданого нащадками, відкрито літературно-меморіальний музей Івана Ле. У музеї зберігаються рукописи автора, різноманітні підготовчі матеріали до творів, написані ним книги, предмети одягу та побутові речі. Музейний фонд нараховує 7372 експонати. Особливої уваги заслуговує бібліотека, що включає в себе і праці іноземних авторів.

Приміщення музею не залишає байдужим жодного відвідувача. Проект будинку розробив Іван Леонтійович особисто та брав активну участь у будівельних роботах. Родзинкою музею є сад, альтанка, у затишку якої не раз зустрічалася літературна інтелігенція, зокрема: Павло Тичина, Володимир Сосюра, Олександр Фадєєв та ін.  Іван Ле займає визначне місце серед українських письменників, творче становлення яких припадає на 20-ті роки минулого століття. Його літературна творчість і громадська діяльність поєднані із загальним розвитком української радянської літератури.

       

 

Народився Іван Леонтійович Мойся 22 березня 1895 року в с. Мойсенцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина-грабаря. Через скрутне становище та постійні нестатки родини, майбутній письменник був змушений з самого дитинства тяжко працювати. В пошуках заробітку Іван Мойся наймитував на Полтавщині й Кубані, Єйську й Ростові-на-Дону, Новоросійську і Краснодарі, Кривому Розі й Уральську… Ходив він і в коногонах, і в пастухах, батракував у станичних багатіїв, був землекопом і палітурником, покрівельником, столярем, продавцем у лавці. Письменні грабарі навчили кмітливого та допитливого хлопця читати та писати. Після успішного закінчення Мойсинської трирічної земської школи, Іван мріє про навчання в гімназії, але знову вирушає в далекі краї в пошуках кращого життя. Саме в черкаській газеті «Приднепровье» було надруковано перші літературні записи (1913-1914 рр.).

Перша Світова війна стала для письменника школою політичного гарту. Перебуваючи на фронті Іван Ле пише вірші і нариси. Кілька його віршів українською та російською мовами надруковано в газеті «Химик» та журналі «Досуг солдата». Письменник бере активну участь в громадянській війні. У 1922 р. І. Ле стає студентом робітничого факультету Київського політехнічного інституту. Пізніше продовжує навчання на відділібудівництва шляхів цього ж навчального закладу. В студентські роки все активніше продовжує літературне життя – редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар», є ініціатором створення «Групи молодих письменників КПІ», відвідує засідання київських літературних організацій.

У 1926 р. Іван Ле вирушає на роботу до Узбекистану, де, працюючи інженером у Фергані, бере безпосередню участь у будівництві іригаційної системи. Письменник цікавиться життям і побутом узбецького народу, вивчає його історію, культуру. Саме тут молодий інженер починає збирати матеріал для написання роману «Міжгір’я», перша частина якого виходить друком у 1929 р. Роман був і залишається одним із видатних творів української літератури. Роль його визначається насамперед тим, що він був першим вдалим великим твором, присвяченим соціалістичній індустріалізації країни. Завдяки зображенню на його сторінках перетворень у Радянському Узбекистані, розширилися тематика і жанрові можливості української прози. Твір Івана Ле сприяв утвердженню жанру роману в молодій радянській літературі. В 1940 р. побачив світ історичний роман «Наливайко» про селянсько- повстанський рух. Натхненну творчу працю Івана Ле перервала фашистська навала на Батьківщину. Від Сталінграда до Відня письменник пройшов спеціальним кореспондентом газети «Известия». Письменник брав участь у битві на Дніпрі, Корсунь-Шевченківській битві, в боях за визволення Києва, Курська, Сталінграда, Харкова, Бухареста, Праги, Берліна та ін. За участь у Великій Вітчизняній війні відзначений бойовими нагородами. Героїчним подіям присвячені фронтові нариси й оповідання, що увійшли до книги «Мої листи», роман «Південний захід» (написаний у співавторстві з О. Левадою), фронтові будні зображені в книзі «Іспит вогнем».

У післявоєнні роки письменник продовжує роботу над створенням художніх творів історичної тематики. Виходить друком тритомна історична епопея «Хмельницький» (1957, 1963, 1965 рр.), за яку автор відзначений Державною премією УРСР ім. Т.Г. Шевченка. Загалом літературна спадщина І. Ле значна – він залишив нащадкам більше 50-ти творів різної тематики. Дивитися тільки вперед, йти, творити, піднімати своїм плугом цілину!... Таким було творче кредо письменника. І він провів у житті, в мистецтві власну глибоку борозну. Кращі творчі звершення Івана Ле стали вагомим набутком української літератури.

 

Матеріал підготував директор літературно-меморіального музею Івана Ле у місті Городище Олександр Сергійович Медведєв

0

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опублікувала: Шах Джаніта
  • Опубліковано 18.09.2014 20:44
  • Перегляди: 1041

Теги