Слово про Вчителя
                                   ...Борг учня перед учителем величезний ,
і шкода,що ми починаємо розуміти це 
не під час навчання, а в пору змужіння.
І найчастіше це розуміння приходить 
тоді, коли вчитель вже спить вічним 
сном, і слова невисловленої вдячності 
важким тягарем  лягають на душі.
Джалол Ікрамі
 

 

Слово про Вчителя.
   Учитель... Для багатьох це слово пов'язане з незабутніми спогадами про чарівний світ дитинства та юності. В кожного в житті є такі люди, завдяки яким ми починаємо змінюватися, рости морально, які змушують нас розвиватися, удосконалюватися, які вкладають у нас частинку власної душі, бажаючи, щоб вона розрослася і зміцнилася, а згодом переродилася у гідну особистість. Ці люди є нашими духовними наставниками, що бажають вказати нам правильний шлях. Таких людей дуже мало... У суспільстві їх називають вчителями, але не всі педагоги заслуговують носити це високе звання. На мою думку, вчитель, це не лише той, хто намагається подати інформацію з певної галузі знань. Вчитель -- це дехто вищий, важливіший.  Мені пощастило зустріти у своєму житті людей, які змусили задуматися над значенням слова "вчитель". 
   6 березня 2016 року виповнюється пʼять років з дня смерті Вчителя з великої літери Миколи Євтихійовича Голованьова. І мені дуже хочеться щоб усі ми, люди які колись були просто учнями, згадали усіх учителів, яких зараз немає з нами: Голованьова Миколу Євтихійовича, Гордієнка Володимира Свиридовича, Коваленко Галину Іванівна, Шепетило Тетяну Давидівну, Шевченка Миколу Павловича та багатьох інших.
  А своїми спогадами мені хотілося б поділитися  про двох із них: Голованьова Миколу Євтихійовича та Гордієнка Володимира Свиридовича. Адже саме ці двоє людей залишили найбільш глибокий слід у моїх шкільних спогадах. Мабуть, кожен хто мав за щастя навчаться у ті роки, коли ці люди працювали у Вільшанській середній школі, назавжди запамʼятав те світло і добро, яке випромінювали ці люди.  На жаль, так влаштований цей жорстокий світ, що оцінить щось по-справжньому ми здатні лише тоді коли втрачаємо. 
  Мабуть кожен із нас памʼятає коли Микола Євтихійович перший раз переступав поріг нового класу,  ми всі дружньо починали на аркуші із зошиту ставити палички і відмічати скільки ж цього разу  "Явтухович" скаже слово "речі". Хто нараховував двадцять, хто тридцять - а Микола Євтихійович дививися на це все і лише по-доброму посміхався. Звідси і взялося його прізвисько - "Коля -Речі". Але у цьому прізвиську не було жодного відтінку злоби чи образи, а лише повага та доброта до цієї глибоко шанованої всіма людини. І ми, тоді ще зовсім діти, поважали цих людей, десь мабуть, на підсвідомому рівні, навіть не до кінця розуміючи причину цієї поваги. А все тому що ми розуміли - перед нами стоїть  Вчитель. І це була для нас людина ніби з іншого світу, але одночасно вона була для нас близькою й рідною, і з нею ми могли поділитися своїми бідами й сподіваннями.  Микола Євтихійович був у нашим  класним керівником з 1987 року по 1991 рік, прийнявши нас від Коваленко Галини Іванівни, яка за станом здоровʼя не змогла нас вести далі.  І я, чомусь, назавжди запамʼятав "класні години"  які після уроків проводив нам Микола Євтихійович, на яких він розповідав про своє життя, ділився життєвою мудрістю, намагався прищепити нам доброту та повагу до людей.  А ця людина, до речі, пройшла Велику Вітчизняну війну, весь післявоєнний нелегкий шлях, і розповісти їй було про що. Пройшло вже майже двадцять пʼять років з того часу як я закінчив  школу, але досі фізика є для мене одним з найулюбленіших предметів шкільної програми. І все це завдяки Миколі Євтихійовичу. Тому що назавжди відклалися в памʼяті ті фізичні формули, способи їх скорочення, лабораторні роботи,  фізичні експерименти, які Микола Євтихійович умів подати так, що сам процес проходження певного фізичного явища захоплював  весь клас. Але найбільше мене вражала його здатність подати шкільний матеріал своєю спокійною, повільною, з великою кількістю "речей" мовою так, що найзапекліший "трієчник" зміг зрозуміти цей матеріал лише за 40 хвилин. А до кінця уроку завжди залишалося пʼять хвилин, які він завжди залишав для доброго жарту чи побажання.  І сідати дома за підручник після таких уроків особливої потреби не було. Тому що для засвоєння матеріалу вистачало лише уроку Миколи Євтихійовича, та й підручник після цього вже видавався сухим та нецікавим.  І все це робилося з доброю посмішкою на устах. У своєму старенькому, але завжди випрасуваному і чистому костюмчику наш класний керівник кожного ранку заходив до фізичного кабінету і осяював нас своєю чарівною усмішкою.  І бували моменти, коли здавалося що немає у світі затишнішого місця ніж кабінет фізики з покрашеними у зелений колір партами. Нехай пробачать мене інші учителі, але для мене ця людина назавжди залишиться певним "еталоном" професії учителя. І як предметника, і як вихователя, і як справжнього педагога. Я памʼятаю нашу зустріч випускників, коли Микола Євтихійович був уже зовсім стареньким, але як і раніше називав нас "своїми дітьми". Памʼятаю, як останнім часом він сидів на лавочці біля своєї  хатинки  над  дорогою і біля нього постійно зупинялися люди. Це були його учні. Зупинялися для того щоб  запитати про справи, побажати здоровʼя, просто сказати спасибі за те що він був у їхньому житті. Я був на його похоронах, куди у переважній більшості зійшлися не родичі, не друзі, не колеги - хоча і їх було дуже багато. А зійшлися його учні. Ті в яких він вклав частинку своєї душі. І у багатьох з них на очах бриніли сльози, і це мабуть була найвища ступінь подяки цій Людині , Вчителю з великої літери - Миколі Євтихійовичу Голованьову.
  Ще одним Вчителем , який залишив незабутній слід у моєму житті назавжди залишиться Володимир Свиридович Гордієнко, або як ми усі лагідно та по доброму називали його -"Свирид". Це людина, яка багато років була директором Вільшанської середньої школи. Людина, яка приклала дуже багато зусиль для того щоб  середня школа була саме такою, якою ми знаємо її і понині. Тому що директором йому довелося бути в часи становлення школи. Володимиру Свиридовичу довелося бути не лише вчителем, а й господарником. Багато років викладав у школі математику. А був  Володимир Свиридович математиком від Бога. В останні роки своєї праці, а це вже був початок девʼяностих, і намітився дефіцит учительських кадрів, йому довелося викладати і фізику, і астрономію, і креслення. А хто не памʼятає крилатих висловів Володимира Свиридовича : "на ворові шапка горить", "куди прийшло - туди й пішло" та багато ін. Хто не памʼятає його великий чорний портфель , в який здавалося можна було заховати всю шкільну бібліотеку, чи стареньке чорне пальто, в якому він завжди приходив  на урок. У ті часи в учителя під руками не було не те що якогось новітнього гаджета, а навіть калькулятора, як не важко у це повірити нинішньому поколінню. І до всього учителям доводилося доходити самим. Не через інтернет, а саме власним розумом , досвідом, інтуїцією. І всі ми памʼятаємо як Володимир Свиридович з допомогою шматочка крейди, великого циркуля та транспортира доводив нам теорему Піфагора чи теорему косинусів. У минулому спортсмен, розрядник, неодноразовий учасник  різноманітних спортивних змагань , з ним завжди можна було порозмовляти на самі різноманітні спортивні теми: про Блохіна і Заварова, про Карпова і Каспарова, про Жиботинського і Рахманова. Володимиру Свиридовичу я зобовʼязаний ще одним захопленням, якого не можу "позбутися" й досі. Це - шахи. Я памʼятаю як нас ,двох третьокласників, перший раз привела  на шкільний шаховий гурток наша перша вчителька Валентина Іванівна, по "сумісництву" дружина Володимира Свиридовича. Можливо це  був у деякій мірі і певний "блат", але Володимир Свиридович з радістю посадив нас за шахівниці і розпочав сеанс одночасної гри, вирішивши особисто перевірити наші здібності.  Це було моє перше  близьке знайомство з Володимиром Свиридовичем - фанатом та поціновувачем шахів. Після цього шахи назавжди увійшли у моє життя. І  весь цей час навчав нас премудростям цієї великої гри наш учитель математики. А збиралися ми двічі на тиждень, і збиралося нас дуже багато, але він ніколи не жалів затраченого часу, тому що було помітно що спілкування з нами приносить йому задоволення. Шахи на багато років стали візитівкою спортивного життя Вільшанської середньої школи. Адже за моєї памʼяті наша шкільна команда жодного разу не опускалася нижче першого місця на районних змаганнях. Двічі виходила у фінал обласних змагань, входячи у пʼятірку кращих команд області. А змагатися нам доводилося  з командами ДЮСШ та клубів "Біла Тура", з  якими займалися ,як би зараз сказали, професійні тренери.  І потрапляння на фінал обласного рівня сільської команди було великою сенсацією. І на всих цих  змаганнях нас незмінно супроводжував Володимир Свиридович, надихаючи нас своєю присутністю, словом та ділом. Коли ми брали участь в обласному фіналі, який проводився в м. Умань, тренери команд провели між собою невеликий турнір. Рівень цього турніру був дуже серйозний, адже у ньому брали участь майстри рівня не нижче першого розряду. І хто ви думаєте виграв цей турнір? Звичайно Володимир Свиридович, обігравши набагато молодших своїх колег, які мали набагато більше регалій та звань. 
  Існує такий стародавній вислів: "Життя подібне шаховій грі". Отаким і залишився назавжди у моїй памʼяті Володимир Свиридович Гордієнко - шахістом по життю - мудрим, розсудливим, добрим та чуйним до людей.
  Уже давно минули шкільні роки, але памʼять про цих світлих людей завжди буде жити у наших серцях та спогадах. Адже кожен із них уклав у нас часточку своєї душі. Інколи так хочеться повернутися у той чарівний час дитинства  та юності, де поряд з нами  були наші Учителі - добрі, світлі, справжні.  Так  давайте завжди будемо вдячні цим людям, які назавжди залишаться для нас Учителями.
 

                                                              З повагою 

Кривошея О.М.
 


P.S.            

Шановні друзі. Дуже хочеться щоб Ви 
підтримали мене і теж поділилися своїми 
спогадами, історіями, словами вдячності. І нехай
це буде своєрідною "стіною памʼяті" про вчителів,
яких з нами немає.         

 

 

+1

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опублікував: Романенко Ярослав
  • Опубліковано 05.03.2016 00:46
  • Перегляди: 2646

Теги