Данило Кушнір - Мліївський поборник православ’я

   

  Село Мліїв відоме не лише на Черкащині, а й на всю Україну. У 18-ому столітті Мліїв відоме ще й як батьківщина титаря Данила Кушніра, якого, заживо було спалено польською шляхтою напередодні Коліївщини. Святий образ Данила Кушніра, борця за віру і свій народ, використав Т.Г.Шевченко в поемі “Гайдамаки”.Як відомо, він не був ані священиком, ані ченцем, але залишився в історії українського Православ’я як його незламний захисник, скромний церковний староста, який не убоявся погроз і навіть самої страти, якій передували жахливі катування.

 

Да вчинили вражі ляхи

У Вільшані славу.

Да одтяли Данилу

Мліївському главу.

Тіло його повеліли

Огнем іспалити,

Голову його до палі

Гвоздем прибити.

Життя цього страждальця припало на середину XVIII століття — надзвичайно тяжкі часи української бездержавності, адже над усім правобережжям тогочасним панувала Реч Посполита. У своїх намаганнях цілком підкорити українців, чужинці жорстоко нищили православну віру й насильно впроваджували католицизм. Саме тоді, 1766 року, у Вільшані зібралась духовно-уніатська комісія, яка за допомогою війська люто розправилася із православними священниками та мирянами. Багатьох було взято на муки, а то й страчено. Силою зброї храми силоміць передавали католикам.

У Млієві тоді було дві православні церкви – Троїцька й Успенська. Священиками там служили брати Василь і Федір Гдишицькі, які були синами уніатського протопопа Афанасія. Услід за батьком вони теж переметнулися у католики. Гадали, що й місцеві парафіяни теж покірно підуть за ними. Але люди засудили такий зрадливий вчинок і висловили своїм пастирям недовіру. Громада обрала нових священиків. Та Гдишицькі не бажали поступатися, і запалала боротьба.

Щоб уніати не поцупили церковне приладдя та ризи, люди передали усе на зберігання селянину Данилу Кушніру, який був титарем, тобто церковним старостою, Успенського храму. Він користувався авторитетом, довірою й повагою односельців. Гдишицькі ж заходилися пліткувати, що він усе просто вкрав. Про це настрочили донос Смілянському губернатору Венті. Той наказав закувати титаря у кайдани й посадити в похмуру темницю Смілянського замку. Було це наприкінці березня 1766 року.

Селяни намагалися визволити свого титаря, навіть пропонували протопопу Гдишицькому викуп. Але той наполягав, щоб Данило Кушнір прийняв унію. Тільки за цієї умови погоджувався анулювати свої наклепи. Титар від цього рішуче відмовився. Він закликав селян якнайміцніше триматися від предків успадкованої православної віри, за котру сам готовий витерпіти усі випробування… Оскаженілий Гдишинський витребував від губернатора наказу стратити Кушніра.

У суботу 29 липня його відправили до польського військового обозу, що стояв під Вільшаною, для привселюдної страти. Щоб залякати народ, зігнали населення довколишніх сіл. Мовляв, дивіться, яка швидка розправа чекає на вас, коли й далі будете непокірними… Кушніру обмотали руки, змоченими у смолі коноплями, і запалили їх. Та не почули нелюди благання про пощаду! Навпаки, мужній чоловік закликав народ у жодному разі не вірити уніатам. Навіть польські вояки, спостерігаючи за тим, як знущалися над церковним старостою, почали говорити, що досить вже з нього тортур. Але Гдишицький був непохитний і наказав відтяти голову. Данило Кушнір лише звернувся до Всевишнього:

– Боже мій! Прийми дух мій!

Зав’язуючи мученикові очі, кат сказав:

– Не бійся! Бог з тобою!

– Я не боюся, роби, що тобі сказано!

 

Тіло мученика поляки спалили. Останки місцеві жителі поховали у викопаному маленькому рівчаку. Наприкінці вересня виставлену на палю голову викрали і передали до Переяславського кафедрального Свято-Вознесенського монастиря, де її поховали.

Ця страта та ще багато інших знущань над українським народом значною мірою стала причиною, що через два роки вибухнуло велетенське народне повстання, що увійшло до історії під назвою Коліївщина.

 

 

 

Згодом із Вільшани останки Данила Кушніра перепоховали у рідний Мліїв. Могила була напроти Троїцького храму, понад шляхом, біля будинку дяка. На могилі встановили великий дерев’яний хрест на підмурку із цегли, що простояв до 1930-х років, коли почалися нові гоніння на віру.

11 серпня 2012 року в Успенському храмі села Мліїв Городищенського району відбулося урочисте богослужіння у пам’ять легендарної постаті, уродженця цього села мученика Данила Мліївського, чиє ім’я шанується всією повнотою Православної Церкви. Нині глава мученика знаходиться в одному з православних храмів Переяслав-Хмельницького, але історична справедливість вимагає, щоби цю святиню буле перенесено на батьківщину страждальця – Черкащину.

Незабаром від Успенського храму, що відроджено в селі Мліїв, дбання його настоятеля протоієрея Михайла Негера, парафіян та благодійників планується облаштувати стежину до Хреста, що вже височить на найвищому пагорбі. Владика Софроній висловив впевненість, що шанування цього страждальця щороку збиратиме дедалі більше вірян.

 

Мліївчани за свій кошт найняли автора, що на основі архівних матеріалів у 1864 році написав невеличку книжечку “Данило Кушнір”. Також замовили художнику зобразити його на іконі. У 1920–х роках пропонували зарахувати титаря до лику святих. Це стало реальним лише у 1996 році. День вшанування пам’яті Данила Кушніра — 11 серпня.

0

Автор: Інформація надана Городищенською РДА

Коментарі

29.07.2016 13:05
Аватар 1. Кривошея Олег +1

У мене є пропозиція. Якщо УПЦ МП та наше місцеве та районне керівництво так бажають установити цей памятник - нехай встановлять його на території церкви на першій дільниці. Я вважаю що це найкраще місце для цього памятника. Всі віряни при відвідуванні цієї церкви зможуть спокійно вшанувати його память. Та й сам памятник буде доглянутий і в затишному красивому місці. В таких місцях , на мою думку, і повинні стояти памятники. А в центрі села ,на тому місці де хочуть встановити цей памятник, повинен відротися зелений затишний парк.Такий як був колись. І навіть тоді, коли комуністичні ідоли стояли на кожному кроці, там був саме парк.  При бажанні на ті кошти що витрачені на книги та на памятники ми б усі разом могли  відновити цей парк. А встановлювати памятник у центрі села лише задля того щоб хтось по дорозі один раз міг до нього заїхати - я думаю це не правильно.


29.07.2016 13:29
2. Романенко Ярослав  » відповідь до коментаря #1 0

Найкраще рішення та пропозиція. В селищі потрібний парк, і місце там доречне. 

Час громаді вирішувати такі питання різко, а то буде як і з іншим памятником біля БК. Але точно не одному двом особам. 


Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опублікував: Романенко Ярослав
  • Опубліковано 28.07.2016 13:28
  • Перегляди: 738
  • Коментарі: 2

Теги