«ЙДЕМО ДО ОБЕЛІСКІВ, ЯК НА СПОВІДЬ».
«ЙДЕМО ДО ОБЕЛІСКІВ, ЯК НА СПОВІДЬ».
«ЙДЕМО ДО ОБЕЛІСКІВ, ЯК НА СПОВІДЬ».

 

Початок року ознаменовано одною з найвікопомніших дат в історії нашого селища – День визволення Вільшани від фашистських загарбників. Цей день завжди відзначається з особливим настроєм, адже ІІ світова війна залишила глибокий слід в долях вільшанців. Майже не залишилось тих, хто пам’ятає події таких далеких, страшних 923 днів окупації Вільшани

… 29 липня 1941 року… до 5 лютого 1944 року…

Пройшло 73 років… 73… !

Ціле життя людське. . Коли переглядаєш кадри війської хроніки, думаєть про одне: як український народ вистояв , як витримали цей жахливий ад? Яку ж це потрібно мати моральну силу, стійкість і ненависть до ворога, щоб пройти через усі муки аду – голод, холод, концтабори. І залишитись - Людиною! Ми схиляємо голови перед мужністю і героїзмом попередніх поколінь..

Так давно це  все було. Але час спливає. Іде зміна поколінь, як і потрібно у житті. Тому особливо важливо, щоб юні знали і пам’ятали про тих, хто не жаліючи сил, здоров’я і життя відстояв життя на рідній землі.

Саме тому вже традиційно для молодого покоління селища бібліотечні працівники проводять години пам’яті приурочені тим далеким незабутнім подіям.

Сьогодні поруч з нами незримо присутні всі ті хто найшов вічний спокій у трьох Братських могилах на території селища 363 герої, які загинули під час визволення нашої рідної вільшанської землі.

Ніколи не заросте стежина до священного місця, для кожного жителя Вільшани, Обеліску Слави.

Обеліск – полум’яна у небі зоря

Обеліск – вічна рана у серці.

Обеліск – до всієї землі промовля

Голосами моїх односельців.

Сьогодні з нами незримо стоять – 484 полеглі вільшанців , чиї імена загубилися в кривавій круговерті боїв, відступів та оточень, проривів та котлів, у гестапівських катівнях і концтаборах, на трагічних і скорботних біженських шляхах...

Не можемо сьогодні не згадати про, мирних жителів могилою для яких стала криниця в центрі селища. Першими до криниці вкинули

  • замполіта з МТС Шаталова

  • другого секретаря райкому партії Василя Пимоновича Задорожнього , але, якимось чином, їм вдалось вибратись, допомогла жінка – Галина.

А згодом

  • голову сільської ради села Журавки Кульбіду Івана Савовича;

  • комірника колгоспу Хоружого Федота Миновича;

  • 73-річного жителя села Шевченкове Шевченка Григорія Петровича (внук Кіндрата Андрійовича Шевченка – рідного брата Івана Шевченка, діда Тараса Шевченка);

  • голову сільської ради Бондаренка Микиту Мойсеєвича;

  • учителя Демченка Миколу Івановича.

Довго доносилося з криниці: «Рятуйте!». Біля криниці стояли охоронці, які кидали в неї оберемки палаючої соломи і каміння, дико реготали, а потім вкинули гранату… все затихло. І тепер лиш сірий Обеліск оберігає спокій жертв фашистського терору.

Ми покоління, яке не відало страхіть ІІ Світової , повинні не забувати про страшні події перших днів окупації рідного краю.

Вже 29 серпня 1941 року у Вільшані було створено гетто. Зігнали всіх євреїв на одну вулицю, зайняли декілька будинків і кожного дня забирали їх на самі тяжкі роботи. Перший розстріл євреїв відбувся в жовтні 1941 року: розстріляли всіх чоловіків від 13 років, це майже 100 чоловік, місце розстрілу невідоме. В травні 1942 року всіх євреїв зігнали до школи, відділили дітей від дорослих і погнали до Звенигородки. 4 травня 1942 року багатьох євреїв розстріляли в Хлипнівському лісі ( з Вільшани 45 осіб).

16 вересня 1941 року на кладовищі за цегельнею розстріляли мирних жителів: Мар'яновського Н. І., Козуба Д.П., Романенко К. С., Шендрика М.Є., Сойфер Л.Г., Уманського Л. Й., Піснова Д.С.

Не можливо позабути про те, що тільки з Вільшани на фронти ІІ Світової було мобілізовано 1500 осіб.

Тяжко і гірко було тим, хто залишився на окупованій території а ще тяжче тим, кого насильно вивезли в Німеччину, хто потрапив за колючий дріт, хто пережив страшні дні неволі Не зітерти з пам’яті про долю 649 вільшанців ( 275 чоловіків, і 374 жінки.) яких було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Герої не вмирають. Вони передають наступним поколінням естафету своїх героїчних справ. Нехай проходять роки, але і сьогодні ми ніби чуємо їх голоси, які кличуть нас до боротьби за мир, і неподільність нашої держави.

Священна пам’ять в спадок нам дана,

Вона вогонь незгасний запалила

Там, де солдатська вирита могила

Де громом прокотилася війна...

Нам вашу славу з гордістю нести!

І вічну пам’ять вдячно берегти!

Учасникам заходу презентовано книгу жителя селища Олега Крупи «Не позабути розповісти». В ній автор розповів про саме сокровенне – свою матір, жительку Вільшани Сару Ніренберг. З книгою Крупи Олега «НЕ ПОЗАБУТИ РОЗПОВІСТИ» ви можете ознайомитися в бібліотеках селища.

 

 

 


 

+1

Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 08.03.2017 17:35
  • Перегляди: 310

Теги