ВОЛОШКИ

Я люблю, коли сняться блакитні поля,

Цвіт волошок бентежить, і радує око,

І для мене є домом прекрасна Земля,

Забувається сіра буденність жорстока.

Теплий вітер колише волосся моє,

Сонця промені гріють поранене серце…

Де в житті віднайти своє рідне й просте?

Хто підкинув в буденність шаленого перцю?

Та ми змушені жити в щоденних боях,

Живучи заспокійливим, мудрим «ще трошки»,

Зустрічаючи в світі печалі і страх,

І збираючи в снах серед поля волошки.

0

Коментарі