"Громада сказала -" Ні" -2

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Тарас ШЕВЧЕНКО"І Архімед, І Галілей"

"Громада сказала -" Ні" -2 ,

або "Істина не потребує захисту, а світзавоювання".

Шановні односельці. У неділю у приміщенні селищного Будинку культури відбулися чергові збори, "присвячені" встановленню у Вільшані пам’ятника Даниїлу Мліївському. Хотілося б трохи нагадати передісторію та відновити в пам’яті хронологію подій. Дебати щодо його встановлення тривають із самої весни. Відбувалися вони і у формі стихійних мітингів, і організованих зібрань. Спочатку цей пам’ятник мав постати за кошти місцевого бюджету. І все так би і відбулося, аби не супротив свідомих та небайдужих громадян, які домоглися того, щоб це питання вирішувалася не так як завжди, тобто "в темну", а було винесене на всенародне обговорення. І, ось, 29 липня відбулися збори громади, на яких громада мала остаточно прийняти рішення по питанню встановлення цього пам’ятника. На цих зборах були присутні представники нашої місцевої та районної влади, духовенства обох патріархатів, місцеві жителі. При цьому, всі , як представники влади, так і представники духовенства в один голос стверджували: "Як громада вирішить - так і буде". Громада чітко винесла свій вердикт переважною кількістю голосів: "У встановленні пам’ятника відмовити". Хто цікавиться даним сайтом, мабуть пам’ятають мій матеріал під назвою "Громада сказала -ні". Я опублікував «на шпальтах» цього сайту вже не одну свою статтю на найрізноманітніші теми. Іноді вони мали гострий та провокативний характер. Ярослав колись у своїх коментарях вказував що люди на ці статті мало реагують. Так от, реакція на цю статтю затьмарила і перевершила усі попередні. Виходить ,нашій владі байдуже на те як оплачуються неіснуючі дороги, як відмиваються гроші на ремонтах , як фальсифікуються документи, як розбазарюються бюджетні кошти, - от що дійсно"болить" - так це право людей мати власну думку. Скажу відверто, я сам цього не очікував, тому що вважав що цей матеріал був найменш гострий з усіх попередніх, так як я просто описав те що відбувалося на цих зборах і поділився враженнями про них. Але після цих всих подій ,дивним чином, привезені частини пам’ятника продовжували лежати на своєму місці, і їх "потихеньку" почали розпаковувати. І лише після чергового звернення до нашого селищного голови, для якого воля громади, як потім виявилося нічого не варта, вони нарешті були вивезені. Рушійною силою опору цим процесам виступили воїни-інтернаціоналісти та ветерани АТО. Хоча більшості з цих ветеранів по 30 - 40 років. Але ,те, через що вони пройшли, іноді варте цілого життя, яке ми з вами прожили у мирний час. І ,ось, після цього почалося... Я знаю достеменно від самих учасників цих подій , що на них чинився тиск з метою "вивести їх з гри". Та й сам , не буду це приховувати, відчув це на власній «шкірі». З ким проводилися бесіди безпосередньо, на кого намагалися тиснути через близьких та рідних їм людей. Займалися цим і наш голова, ну і звичайно його заступник з допомогою своїх високих покровителів. На певному етапі були до цього підключені і чиновники обласного рівня. Але, до честі хлопців, хочу сказати ,що вони ,на відміну від багатьох, своїми переконаннями не торгують. Ну а ,нещодавно, відбулися збори по газифікації нашого селища, на якому, якби між іншим, нашими можновладцями було втиснуте питання встановлення все того ж пам’ятника. Аплодисментів, декількох вигуків із залу та "пропозиції від якої не можна відмовитися" їм було достатньо для того, щоб зробити висновок, що громада змінила свою думку на "потрібну". Я вже не говорю про образи та епітети, які лунали на адресу противників встановлення цього пам’ятника ,та аплодисменти, які лунали після цих слів - цього навіть коментувати не хочеться. Але хлопці вирішили добиватися правди і йти до кінця. Було звернення до різних державних та громадських установ, реакція на них районної влади (відео усіх цих подій є на цьому сайті). І районна влада запропонувала провести ще одне зібрання для того щоб поставити "крапку"у цьому питанні.

І ,ось, 2 жовтня у селищному Будинку культури громада знову зібралася для вирішення цього питання - так бути чи не бути ,все ж таки ,у Вільшані пам’ятнику Даниїлу Мліївському. Організаторами зборів на цей раз виступили воїни-інтернаціоналісти та воїни АТО. Наша ж місцева влада не те що не приклала жодних зусиль для організації цих зборів - а відверто та демонстративно проігнорувала цю подію. Хоча дуже б хотілося побачити у цій залі нашого голову та його заступника. Але ці люди без своїх "високих покровителів" вже мабуть почали боятися людей. Хоча, слід мати елементарну повагу до людей, які тебе обрали і інтереси яких ти повинен представляти. Але це вже мабуть не за адресою . З представників влади на цьому зібранні був присутній лише заступник голови райдержадміністрації, сам житель Вільшани, Василь Васильович Скринник. Який ,слід сказати, до його честі , на відміну від представників нашої місцевої влади, не побоявся прийти у цей зал і висловити бачення влади та своє особисте на цю проблему. Також були присутні представники духовенства: митрополит УПЦ КП Черкаський і Чигиринський Іоан, священники обох наших церков Іван Шинкевич та Олександр Барей, віряни обох церков, воїни-інтернаціоналісти, воїни АТО, місцеві мешканці, яких не залишило байдужим це питання. Вести засідання почала одна з працівниць селищної ради, яку з її слів уповноважив на це селищний голова. Наскільки я зрозумів, за його ж "геніальним планом", головуюча відразу перейшла до справи ,запропонувавши обрати секретаря та лічильну комісію. Цікава логіка, чи не правда, головуючу призначає Яровий В.М. ,а всіх інших можете обирати - ну Володимир Михайлович - спасибі і за це.

З самого початку зібрання спалахнули гострі дебати щодо доцільності повторного голосування по цьому питанню взагалі. А й справді, ми вже мали збори громади, на яких було проведено відповідне голосування, що підтверджено протоколом зборів. При цьому, всі присутні на тих зборах: і селищний голова, і представники районної влади, духовенства, самі атовці та воїни-інтернаціоналісти сходились на тому що це питання повинна вирішувать власне Вільшанська громада і не хто інший. І , як наголошували ті самі атовці, вони готові були прийняте будь-яке рішення. Як би їм при цьому не було боляче та важко. Прихильники ж встановлення пам’ятника, в якості аргументу, наголошували на тому, що на зборах по газу було набагато більше людей,- і вони дали згоду на встановлення цього пам’ятника. Також задавалося питання, чому жоден із противників встановлення на цих зборах не висловив свій протест. І тут я можу погодитися з противниками встановлення цього пам’ятника. А чому вони повинні були це робити? Щоб був привід потім звинуватити їх у тому що у Вільшані не буде газу? А потім і у всіх інших смертних гріхах? По-перше, це зібрання проводилося по питанню газифікації і жодного відношення до встановлення пам’ятника не мало. По-друге, факт винесення рішення по цьому питанню повинен був донести до наших можновладців селищний голова, адже саме він є представником та провідником інтересів своїх виборців. По-третє, - а чому ,взагалі, потрібно було доводити правомірність першого зібрання - адже,презумцію невинності ще ніхто не відміняв. І саме протилежна сторона повинна була доводити неправомірність перших зборів.

Дебати переходили то в політичну площину, то в релігійну, а іноді просто переходили "на особистості". Лунали історичні довідки про Даниїла Кушніра, як історичну постать в історії українського народу. І ніхто не заперечував ,що то був дійсно герой, людина яка постраждала за віру та власні переконання. Дехто з виступаючих намагався переконати противників встановлення пам’ятника у тому ,що вони просто погано вивчили це питання - і хтось розуміється на цьому більше ніж вони. Але я ,особисто, чув із уст противників встановлення пам’ятника не менш переконливі та історично обгрунтовані аргументи ніж з протилежного боку. І можу запевнити, що ці люди присвятили вивченню цього питання не менше часу ніж будь хто інший. Такі ж самі твердження ми могли чути на адресу атовціві і на зустрічі у райдержадміністрації. Я хочу нагадати одну стародавню істину: "В окопах немає атеїстів". І, повірте, у цих хлопців віри більше, ніж у багатьох присутніх із нас у залі. З боку противників встановлення пам’ятника озвучувалася версія про те, що це просто спроба "московитів" посварити нас з поляками. Згадувалася і "волинська різня", і Тарас Григорович Шевченко, читалися і його "Гайдамаки". Як правильно писав Ярослав: "Збори були "на межі". Виступили і представники духовенства. Митрополит УПЦ КП Черкаський і Чигиринський Іоан висловив своє бачення цієї проблеми, наголосивши на тому, що так, російська церква московського патріархату дійсно є ворожою нашій країні, і саме за її безпосередньої участі і благословення нашу українську землю топче зараз "чобіт московського окупанта" і гинуть наші брати. І закликав та висловив надію на об’єднання церков в Україні в єдину Помісну Українську Церкву . Також, він висловив думку про те, що УПЦ КП не проти встановлення цього пам’ятника ,але за умови освячення його батюшками обох патріархатів. Лунала думка про те ,що, можливо, нам варто поступитися малим, для того щоб мати якісь певні преференції у майбутньому. З одного боку ,я розумію цю думку з боку господарника,який вболіває за долю та добробут довірених йому людей. Та й на цьому була побудована наша система державного управління за часів незалежності. "Ти мені - я тобі". Але ,особисто, погодитися з цим не можу. Кошти, які виділяються нам з різних депутатських фондів, - це насамперед кошти платників податків - тобто наші з Вами. І вони повинні виділятися просто за потребою - а не при виконанні певних умов. І ,якщо, ми й далі будемо торгувати своїми переконаннями - ми будемо жити так ,як ми живемо зараз, тобто залежати від волі можновладців. Лунали слова про те, що встановлення пам’ятника якимось чином сприятиме створенню Вільшанської об’єднаної громади. Але, повторюю, якщо ми з Вами будемо торгувати своїми переконаннями і не навчимося відстоювати свою власну думку - ми ніколи не станемо громадою. Були й дуже неприємні моменти в цій дискусії. Особливо прикро було чути неодноразові нагадування атовцям про те, що деякі учасники дискусії їм теж "здавали гроші", які іноді виглядали як докори. Але ,до честі головуючої на засіданні, вона спробувала зупинити коментарі подібного "штибу". А й справді - це виглядало не те що не красиво - а іноді просто бридко. Ми повинні бути вдячними і не забувати цих хлопців все життя - тому що тоді, коли ми сиділи у теплих домівках, їли смачну їжу , заробляли гроші - ці люди сиділи в окопах та бліндажах, і ризикували найдорожчим що є в людини - своїм власним життям. І я ,ще жодного разу не чув від цих хлопців щоб хтось із них "козиряв" цим та "бив себе в груди". І ніхто не знає що буде завтра. В один із моментів дискусії була висловлена пропозиція відтермінувати це питання до закінчення війни на Україні. І , якби, це питання було поставлене на голосування, я думаю, воно б набрало переважну кількість голосів. Але, головуюча , оцінивши ситуацію, завбачливо не зробила цього. Мабуть, це рішення не влаштовувало "зацікавлених" осіб. Одна з виступаючих задала дуже правильне питання, яке цікавить ,мабуть, усіх нас : "Кому ж все-таки муляє зараз цей пам’ятник?". Але питання ,на жаль, виявилося риторичним, тому що представники нашої місцевої влади, які могли внести ясність у це питання, як я вже і казав, не порахували за потрібне відвідати цей захід. І ще, особисто мені, запали в душу слова цієї людини відносно патріотизму. Скільки людей було присутнім на заході присвяченому дню Незалежності - і скільки на заході присвяченому Дню села? Те саме стосується і представників нашої місцевої влади. Я думаю, що нам усім слід задуматися над цими дуже правильними словами і зробити з цього висновки. Також, пролунала пропозиція встановити цей пам’ятник на території церкви УПЦ КП , на що дав свою згоду священник цієї церкви отець Олександр. Приєдналася до цією ідеї і значна частина залу , включно із атовцями та воїнами-інтернаціоналістами, але у свою чергу викликала бурхливу реакцію та категоричне "ні" священника церкви УПЦ МП отця Івана Шинкевича та вірян цієї церкви. Хоча це , мабуть, був найбільш компромісний варіант з усіх можливих. І це міг бути перший крок до примирення як у нашій Вільшанській спільноті, так і між церквами. І ті самі атовці та воїни-інтернаціоналісти, яких наша влада звинувачувала у радикалізмі та вандалізмі , а деякі виступаючі у небажанні чути протилежну сторону, готові були поступитися заради об’єднання нашої спільноти. А ,можливо, наші можновладці, ініціатори та меценати встановлення цього пам’ятника, дійсно,все-таки наважаться цей крок? Що було дійсно відрадно, що практично всі виступаючі наголошували на тому що нам слід припиняти чвари та війни у нашому селі і приходити до порозуміння. Врешті – решт, на голосування було винесено три пропозиції по цьому пам’ятнику : встановлення у визначеному істориками місці загибелі Даниїла Кушніра, встановлення на території церкви УПЦ КП та відкладення цього питання до завершення війни. В результаті голосування перша пропозиція набрала 40 голосів, друга 42 голоси. Рішення було прийнято. Але й після цього спори продовжувалися: дехто сумнівався у правильності та достовірності результатів голосування, дехто піддавав сумнівам складання протоколу. Але ,врешті-решт, протокол було складено і результати голосування було задокументовано. Є такий стародавній вислів :"У спорі народжується істина". Громада прийняла своє , як я вважаю, компромісне рішення. Тепер справа за церквами та ініціаторами встановлення цього пам’ятника. Підтримайте та зрозумійте громаду і теж прийдіть до якогось компромісу з жителями Вільшани. І прийміть це рішення як істину.

Насамкінець, я хочу висловити деякі і свої думки з цього приводу. Особисто у мене складається таке враження, що нас просто намагаються переконати, що цей конфлікт лежить у релігійній чи історичній площині. І всіма способами намагаються нас у це втягнути. Я думаю що це далеко не так. Просто наші можновладці не можуть змиритися з правом громади мати власну думку. Особливо якщо вона йде на перекір їхній волі. Оце і є "наріжним каменем" цієї проблеми. І ,добре, що ми з Вами разом зуміли відстояти власну думку та власні переконання. Тому що у нас у селищі вистачає проблем і без цього пам’ятника. І ,замість того, щоб обє’днуватися, займатися створенням територіальної громади, нас знову намагаються посварити. Та невже ,дійсно , зважаючи на таку реакцію спільноти, наша влада не може зрозуміти що це питання просто не на часі. І, можливо, варто вже навчитися поступатися особистими владними амбіціями і зрозуміти що головний у нашій державі народ. І влада підпорядковується людям – а не навпаки. Я дуже надіюсь що це голосування з цього приводу було останнім, закінчаться ці інсинуації, і всі приймуть рішення громади як остаточний і незаперечний вердикт.


 

P.S. Під час написання цього матеріалу я намагався як найменше зачепити релігійні аспекти цієї проблеми. Адже віра – це дуже делікатне питання і я просто боявся зачепити релігійні почуття когось ізвірян. І я досі вважаю що будь-яка віра має право на існування. Але коли я вже закінчував цей матеріал, на одному із сайтів новин мені на очі випадково потрапила одна стаття : "Єдиний в Росії український храм знесуть за рішенням суду". У цьому матеріалі зазначалося що Московський обласний суд 3-го жовтня ухвалив рішення знести у місті Ногінську Свято-Троїцький храм Богородської єпархії УПЦ КП у 4-місячний термін за рахунок КП. Церква у Ногінську була єдиною культовою спорудою на території Росії, що входять в юрисдикцію УПЦ КП. Знаєте що було сказано у рішенні суду? У ньому УПЦ КП називалася «лже-церквою» і повідомлялося, що її священики «не вважають гріхом вбивати тих, хто живе на Донбасі і в Москві», а також «вітають військові дії хунти на південному сході країни». - І жодних зборів чи заперечень. Є чітка «постанова» «пахана» - все українське підлягає знищенню: храми, бібліотеки, памятники... а у планах і Україна як держава. Саме таким шляхом у свій час ішли катерина ĪĪ, микола ĪĪ, ленін, сталін та інші московські царедворці – українофоби. Невже історія нас нічому не вчить?

А тепер ,уявіть, що у тому самому Ногінську, чи десь у Коломні, зводять пам’ятник під патронатом УПЦ КП одному із мучеників за віру, що загинули в сталінських концтаборах. Уявили? Я - ні. Тому що у московії це навіть обговоренню не підлягає. А ми обговорюємо..... 

+2

Автор: Кривошея Олег Опублікував: Романенко Ярослав

Коментарі

05.10.2016 11:37
1. Заболотній Василь +1

Поважна стаття . Додати нічого не можу.


Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 04.10.2016 21:44
  • Перегляди: 670
  • Коментарі: 1

Теги