ПЕРЕКАЗ ПРО ОЛЬШАНСЬКИЙ ЗАМОК

Розказують старі люди, що давним – давно, ще тоді коли широкою балкою текла повновода річка Вільшанка, ховаючись в густих заростях вільхи,а дикий хміль колисався на хвилях кудлатими хомутами, наше містечко було окраїною Київської Русі.

На лівому березі Вільшанки височів замок, який був осердям містечкового життя. На правому ж березі річки тіснились маленькі, чепурні хатки селянського та ремісничого люду, яких до Божого слова кожної неділі закликали церковні дзвони. Рятувала церква не тільки душі вільшанців, а й в часи лихоліття рятувала людські життя.

В ті давні часи жила на Натягайлівці ладна дівка , в русій косі завжди горіли маки червоні, та й очі волошкові не давали спокою парубкам. Закохався в неї княжич молодий з Ольшанського замку. І все б то було добре та злі бусурмани наступили на квітучу  вільшанську землю і забрали не лише крам та товар, а й вродливих дівчат у тяжку неволю. І тьохнуло серце парубка, і подивився він з мурів замкових, і побачив справу темную татарів. Тільки майоріли маки у косах, тільки плакали очі дівочі та краялась душа парубоча.  

Та вірив він у свою долю щасливу і дівочу кмітливість.

Та й не помилився…

Зуміла дівчина красуня втекти від бусурманів і сховатися на березі Вільшанки в заростях вільхи та дикого хмелю. І наче ангел за плечима прошепотів парубкові: «Бери, хлопче, заступа, та й копай хід на правий берег, а серце, якщо кохаєш, підкаже, де твоя Маківка». Став парубок, помолився на церковні хрести, попросив благословення у Бога, тай й почав копати. Наче крила за спиною виросли, а там і люди підійшли, бо ж у кожного своя біда, а порада була одна на всіх. Прокопали вони під річкою хід і врятували дівчину. А ставши на пораду вирішили громадою прокопати хід до церкви. З того часу з першим тривожним покликом церковного  дзвону вільшанський люд біг до церкви і по підземному ходу міг сховатися в укріпленому Ольшанському замку. Тож і по нині переказують вільшанці, як козаки, ховаючись від шляхтичів, волами провіант по підземеллю возили, як партизани у війну з фашистами по них у село заходили і вже пам’ятає старше покоління як камінням входи закладали, а пізніше в ті ходи дерева провалювались.  Чи це правда, чи це вимисел, та є ці ходи у Вільшані й понині  бережуть вони свої скарби, мабуть, для прийдешніх поколінь.

Матеріал підготувала Ольга Володимирівна Ільченко

0

Dzhanita

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 31.08.2014 22:43
  • Перегляди: 243

Теги