Автор
Повідомлення

oleksandr_shendryk

Аватар

Користувач

Репутація: 5

  • #1
  • 22.03.2016 11:38
  • +5

Привіт всім велосипедистам та просто підписникам нашої спільноти.
Нещодавно пройшли святкові вихідні, котрі я зі своїм другом Олегом й нашими вірними кіньми як завжди вирішили провести в дорозі. Цього разу наш вибір впав на місто Кременчук. Підготовчий процес, незважаючи на таку ранню пору року, тривав недовго, тиждень приблизно. Ну, на той час нам здавалось, що цього досить. Олег вирішив їхати на шосейному велосипеді (в народі шосер), говорить: «Так менше втомлюся в дорозі». І я задумався, що на своєму МТВ (гірський) за ним не встигатиму або втомлюватимуся швидше. Потрібно щось вдіяти, думаю я, вмить замовляю резину для асфальту (38 мм ширина), попутно ще й касету (задні зірки) вирішив замінити. Через декілька днів деталі прийшли, я їх хутко поставив, потім Олег допоміг підналаштувати, і все - вело до поїздки готове. Ось так ми підготувались до цієї поїздки, забувши, що й фізичну форму треба підтягувати. Але про це пізніше.
Так як вихідних багато, було вирішено виїжджати в неділю вранці, а в суботу нас запросили до м. Городище наші колеги з велоклубу «Вальдос» на відкриття сезону, від чого ми відмовитись не могли, тим більше що всі нові деталі все одно потрібно було протестувати. Я ще поставив і контактні педалі (педалі чіпляються до кросівок і цим полегшується крутіння педалей), тобто на той момент мій улюблений велосипед став не тим агресивним байком з широкою шипованою гумою, на якому я звик ганяти по крутим грунтовим спускам, а став так званим «гібридом» ( це щось середнє між шосером і МТВ) і я не знав до пуття, що це таке й з чим його їдять. Суботня покатушка вдалася на славу, за що велике спасибі організаторам, і учасникам. Там, до речі , мені і було запропоновано описати у статті одну із наших мандрівок. Покатушка для нас з Олегом вийшла десь кілометрів 60, цілком добре для розминки, ми так гадали.
І ось настав довгоочікуваний момент виїзду. О 6-й годині ранку ми з Олегом зустрілися і вирушили в дорогу. Маршрут був спланований заздалегідь, і оскільки стартові кілометрів 60 ми знали дуже добре, то допомогою навігатора не користувались (до речі, навігатором Олежка обжився цієї зими і до пуття з ним ми не їздили, тому і в цьому плані для нас ця подорож була в новинку). Ранок був морозним, та нам було не холодно, думки, що ми виїхали і нам нічого не завадило, гріли нас. Маршрут наш був таким: Вільшана , Городище, Мліїв, Ірдинь, Дубіївка і до Смілянської траси. Хто знає цю дорогу, той зрозуміє, чому по ній швидко не поїдеш (стан дороги на 2-ку, як нам здалось), до того ж о 6.30 почало сходити сонце і температура опустилась до -2.5, тому швидко їхати ми не мали можливості, та ми не розчаровувалися і рухалися вперед. Доїхавши до Городища вже по (поганій)традиції , деякі водії, доганяючи нас, немов попереджаючи, починали тиснути на клаксон, хоча їхали ми з мигалками і в правому ряду по пустій дорозі. Це трохи роздратовує, звичайно, але подорож продовжується й ніщо не може зіпсувати нам настрій. Проїхавши Мліїв і спустившись до Ірдинського болота, ми застали ще і туман, щоправда ранкове сонце його швиденько розігнало, і він не заважав нам їхати. Проїхавши вже 40 км ми звернули увагу, що рухаємося повільніше, ніж планувалось,по незрозумілим нам причинам, тому було вирішено зробити перший піт стоп. Поївши сухарів і горіхів та трішки перепочивши, ми рушили далі. Швидкість потихеньку набирали, але не ту, яку хотілось би (середня десь 14-15км /год ). Переїхавши Смілянске шосе, ми поїхали в напрямку с.Хацьки, і запланували десь там зробити наступну зупинку, та на нас чекав сюрприз - дорога була повністю в ріденькій багнюці, і рухатися ми стали десь км 5 за год, і байки забруднились, я почав трохи нервувати й трохи винуватити напарника в тому, що він вибрав цей маршрут (чого робити не потрібно). На щастя, болото швидко закінчилось, як і наша суперечка. Зразу за З/Д переїздом на перехресті ми зупинились, щоб уже по GPS звірити координати (бо дорога далі перед нами йшла незнайома). Олег почав трохи чистити

свого «коня», а потім видав, що GPS щось «глючить» і він до пуття не знає, куди їхати, на що я тільки розсміявся. Запитали дорогу у місцевого населення і поїхали далі. Рухаючись в напрямку Степановки, Бузуків і Чигиринької траси, покращення дороги ми так і не побачили і невідчули. Приблизно на 60-му кілометрі дороги я почав відчувати дискомфорт на 5-у точку, та надія ще залишалась, що на шосе все піде краще і ми поїдемо швидше і комфортніше, але не так сталося як гадалося. Покриття дороги було, м’яко кажучи, немов пральна дошка, так що й тут швидкості бажаної не було. Через деякий час вода у нас закінчилась, а без води, як відомо, їздити не можна. Та й зголодніли ми трохи, їхати ставало дедалі важче, а пройдено вже більше сотні кілометрів. І ось на нашому шляху «Шинок на мітлі» - заклад з традиційною українською кухнею. «Те що треба» - подумав я. Перекусивши плотненько, капуснячком і салатом та дуже смачним чаєм, майже без відпочинку ми рушили далі. Наступним містом по маршруту був Чигирин. Дорога до нього також мені здавалась дуже поганою, до того ж ще і переїв трохи, а це також впливає на швидкість і втомлює організм, я б навіть сказав, що дуже втомлює. І тут я запропонував не зовсім зрозумілу річ для Олега. «Давай поїдем далі на автобусі або хоть спробуємо». Вже було практичн 15:30, а їхати нам ще 70 км, і світлового дня залишалось 3 години, цього мало, щоби доїхати, а ліхтарів ми не взяли. Та виявилося, що автобус буде лише о 18:30, а чекати 3 години не хотілося. Подумавши і перекусивши, вирішили їхати далі. Зробивши ще декілька швидких зупинок, вирушаємо в дорогу і дізнаємося, що за нами з Кременчука може виїхати машина, якщо потрібно. Так і домовляємось, що будемо їхати на зустріч один одному. І тут в нас відкрилося друге дихання, дорога начебто і не краща, а мчимо ми швидше, настрій покращився, і взагалі якесь незрозуміле піднесення, одним словом адреналін зашкалює. Так на адреналіні ми і проїхали ще приблизно 45 км майже за 2 години. Зустрілись ми з нашим таксі уже в сутінках на під’їзді до Світловодська.
Настрій був змішаний, з одного боку розчарування, що не доїхали повністю маршрут, а з іншого -радість з того, що набули дуже великого досвіду, хоч трішки і негативного, але все ж досвіду. Зігрівали думки й про те, що ми сидимо в машині і можемо відпочити. Так закінчилася наша подорож до Кременчука.
Там у нас був один день на реабілітацію, який ми використали для відпочинку і відновлення. Також розробляли новий маршрут, адже повертатись додому ми збиралися все-таки на велосипедах і подорож додому хотілось завершити якнайуспішніше. До вечора маршрут був розроблений, він відрізнявся від попереднього лише деякими деталями, зокрема час виїзду був змінений, з 6-ї години ранку на 5-ту.
День відпочинку і Реабілітації минув швидко,і настав ранок виїзду. Так як і планували, виїхали о 5-й год. Провізії брали дуже мало, щоб ненагружати рюкзаки і не втомлятися, а поїсти знову у шинку. Ранок виїзду радував відносно теплою і безвітряною погодою. З самого початку дороги нам здалося, що їхати начебто легше, і ці думки додавали нам наснаги крутити педалі ще швидше. Виїхавши на Кременчуцьку ГЕС, ми зрозуміли, що поки що ми їхали за вітром і логічно було б припустити, що всю дорогу вітер буде попутним. Думки про це здорово допомагали в дорозі. Тепер в дорозі ми багато жартували й було декілька кумедних моментів. Наприклад, як я Олегу сказав, що хочу купити помаду «гігієнічну». Ну, це слово він уже не слухав, сміялися довго. Світловодськ проїжджали рано, і аптеки ще були закриті, так що не пощастило мені купити помаду. А розмовляти я вже майже не міг - губи обвітрило сильно.
Між Світловодськом і Чигирином дуже великі перепади висот (багато спусків і підйомів), але з попутним вітром ми їх осилили доволі швидко і в 9 годині були вже в Чигирині і це нас дуже бадьорило. Під’ївши бананів і придбавши гігієнічну помаду,з чого Олег сміявся ще довго, ми рушили далі. На наступній зупинці я знову розсмішив його фразою

«почекай, зараз нафарбую губи», одним словом, їхати було весело. І тут ми згадали, як нас смачно погодували в шинку минулого разу, і що до нього км 25, вирішили піднатиснути, а там поїсти і перепочинути, адже часу у нас уже трохи було в запасі. Ну так і незрозуміло, чи то голод, чи просто гарний настрій нас гнав, але ми почали їхати доволі швидко - десь з середньою швидкістю 35 км за год. Емоції не передати, ну не забували і Велобогові дякувати, що так з вітром пощастило. В шинку знову смачно погодували, але тільки вуглеводами (салат і картошка по-селянські без сала) - якраз те, що треба. Організм не перевантажений, тому їхалось і далі легко й весело. Оскільки ми їхали так рано, вирішено було і повертатись через Дубієвку та Ірдинь, хоча дорога там і поганенька, але чи то позвикали вже до велосипедів своїх, чи просто гарно йшло, рухались ми швидко і наче не так вже й трясло на тонкій резині. Зустріли 2-х велоспортсменів на Шосерах після Дубіївки. Було приємно, адже майже 350 км пройдено, а це перші велосипедисти, яких ми зустріли (бабці з мішками не враховую). Після Ірдиня стала проявлятися втома потроху, і оскільки сонце було високо, тому вирішили ми попити ще чаю в Городищі, де зустріли знайомих з «Вальдоса». Набравши повні легені повітря, поїхали далі. Ця дорога вже була дуже знайома і ми помчали по ній, обминаючи як не ями, то бугри, але радіючи від того, що вже скоро доберемося додому та ще й з рекордною швидкістю. Ці останні 20 кілометрів ми промчали також щодуху і доїхали до Вільшани швидко. І ніщо не передасть те відчуття, коли ти бачиш людину, котра ставить собі мету, а потім досягає її, і нехай це мала і незначна перемога, вона наша - МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ.

Дорога назад зайняла трохи більше 13 годин, в дорозі були майже 10, а 3 - на відпочинок. Відстань в один кінець - 202 км. Ось такі у нас були вихідні.

Романенко Ярослав

Адміністрація

Репутація: 253

  • #2
  • 31.03.2016 21:35
  • 0

" з середньою швидкістю 35 км за год"  майже стоячи на місці surprise

А що це за GPS що не міг маршрут побудувати чи супутники не конектить ? 

До речі, дорога ж в області у нас верх-вниз пагорби то їхати легко ?) 35км, я в шоці, точно до вас у команду аматорам не місце.

А ще краще аби в розповідях були картинки а то читати багатобукв не весело :) 

Я вмію читати думки! Не потрібно писати свої пропозиції чи зауваження на сайті :)

Drey

Аватар

Користувач

Репутація: 10

  • #3
  • 01.04.2016 09:06
  • 0

З GPS все норм, то після багнюки яку проїхали, були мяко кажучи в шоці, тому трохи наплутали з показниками пристрою, тим більше перший раз використовуючи його в бойових умовах.

На рахунок "вверх-вниз" - за всю дистанцію набір висоти 1600 метрів, хто в цифрах розуміє що це таке, то буде зрозуміло, що це не мало.

Картинки розбавили б розповідь, але реально мабуть їх аж пару штук. Коли виїжджаєш тільки перші покатушки, то вже доїхав до кінця населеного пункту, побачив перекреслений знак і все: "Я тут був, треба зробити фото" )) А ми ніяких визначних місць не проїжджали, природа ще не прокинулась після зими, зелені немає, краєвиди сірі, що там фотографувати?)

Романенко Ярослав

Адміністрація

Репутація: 253

  • #4
  • 01.04.2016 10:11
  • 0

Багнюку, розгублені обличчя, напрямки (дороги) , втому, самчики в русі :) 

Було б цікаво почитати як збираєтесь, що за амуніцію пакуєте, яку їжу, запчастини і все таке

Я вмію читати думки! Не потрібно писати свої пропозиції чи зауваження на сайті :)

Drey

Аватар

Користувач

Репутація: 10

  • #5
  • 01.04.2016 13:33
  • 0

Може колись напишу) А взагалі давай якось приєднуйся, хоч по місці десь тут катнем, є цікаві маршрути, грунти вже кругом сухі smiley

Кривошея Олег

Аватар

Користувач

Репутація: 17

  • #6
  • 02.04.2016 08:57
  • 0

Хлопці, приємно бачити як Ви їдете Вільшаною на своїх залізних конях. Приємно усвідомлювати що є ще такі люди, які готові проміняти вечірнє пиво чи шашлики в лісі на своє захоплення спортом. Тому що спорт це не просто захоплення - а цілий світ, спосіб життя, який приносить задоволення, здоровя, упевненість у собі. І, дуже добре що Ви довели ,насамперед, самі собі, що Ви це можете зробити. І не звертайте уваги на звуки клаксонів або коментаріїї різних розумників. Так тримати. Наскільки я зрозумів, завдяки Вашому захопленню про нашу Вільшану люди дізнаються по всій Україні. І, можливо, колись ми всі станемо свідками проведення етапу велозмагань Тур де Вільшана. А,взагалі, хочеться Вам побажати здоровя, спортивних успіхів, щоб Ваша велосипедна спільнота поповнювалась новими учасниками та вийти на міжнародний рівень. А перспективи у Вас я думаю що є.