Моїм героям. Олександра Мусієнко

Мене принижували завжди,скільки я себе пам’ятаю. Я згадую початок свого життя, коли вперше зазвучало моє ім'я – Україна. Було велике свято,але й водночас не менше горе. За мене,ще майже не існуючу,загинуло стільки людей...
Я вбралася у вишиванку,розпустила волосся,надягнула на голову віночка і пішла святкувати разом з моїм народом. На вустах були щирі усмішки,в очах спалах надії й сміливості, який зігріває мене дотепер.
Тіло у ранах і зболілі руки були не такі важливі від серцевих ран, що болісно нили,бо ми втратили друзів, рідних...Мій народ плекав мене і лелеяв. А я всіх пригортала до свого серця, і говорила,що все буде добре. Обов'язково.
Я розквітла,як ніколи раніше. Я стала незалежною і самостійною. З часом встановила свої межі. Моєю душею став Київ. Люди зі всіх країн світу стали з’їжджатися,щоб глянути на мене. Такою я була красунею.
Розвиток продовжував мчати з невимовною швидкістю. Я розгубилася... Мною стали керувати злі диктатори. Нікому було захистити. Але ви, мої сини,повстали. Ви безстрашно йдете вперед, щоб прихистити мене, адже я колись стала для вас домом і залишусь ним назавжди. Я, мабуть, вперше в житті кажу:дякую вам за це!
Я інколи приходжу до вас у сни,мої любі, у прекрасні сни, де ви всі у своїх домівках ніжно обіймаєте дружин,батьків і дітей. Я бачу ваші мрії й плани на майбутнє. Я щиро вірю у вас. У ваших очах я бачила мир, а значить він буде. 
Ми все подолаємо!

З вами ваша Україна!

+1

Опублікувала: Шах Джаніта

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опубліковано 19.08.2014 21:03
  • Перегляди: 558

Теги